Формування ціннісного ставлення старшокласників до здоров`я в процесі фізичного виховання

• практическую активность личности; мотиваційно-ціннісні орієнтації особистості на активно-позитивне ставлення до фізичної культури, сформовану життєву потребу в ній, систему знань і переконань, що організують і направляють пізнавальну ri практичну активність особистості;

• фізична досконалість особистості, що визначало стан її здоров'я, психофізіологічні і фізичні можливості як фундамент активно перетворюючої соціально значимої діяльності, вміння і навички, необхідні для цього;

• діяльний підхід, що виявляється в широкому діапазоні фізкультурно-спортивної активності.

Підводячи підсумок дискусії, головний редактор журналу «Теорія і практика фізичної культури» професор В.К. Бальсевіч звів основні концептуальні положення, які визначають стратегію фізичного виховання на сучасному етапі до наступного: метою розвитку системи фізичного виховання є неухильне підвищення рівня фізичної культури учнів, як найважливішої умови зміцнення здоров'я, формування розумного і гідного способу життя; форми фізичної активності та умови її реалізації повинні сприяти розвитку естетичних і моральних якостей людської особистості, розширювати можливості духовного самовдосконалення, сприяти реалізації самих високих гуманістичних ідеалів.

Проте, теоретичні розробки нових підходів до фізичного виховання довгий час зберігався нормативний підхід а оцінці ефективності фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи.

У результаті, в другій половині 90-х років склалася дуже тривожна, якщо не сказати катастрофічна ситуація зі станом здоров'я підростаючого покоління. За даними Мінохоронздоров'я Росії, тільки 20-25% випускників є здоровими. Інші мають ті чи інші відхилення у здоров'ї, що не дозволяють їм надалі повністю здійснювати свої соціальні і особисті цілі й функціональні можливості. Неабиякою мірою цьому сприяло важке соціально-економічне становище в країні, пов'язане з перебудовою всього укладу життя суспільства.

У цих умовах незмірно зростає значення продуманої організації системи фізичного виховання підростаючого покоління, за допомогою якої через покращення, насамперед, фізичного і психологічного стану здоров'я, учням вдасться швидше адаптуватися до нових умов життя, більш ефективно протистояти несприятливим впливам навколишнього середовища. Усвідомлюючи всю важливість даної проблеми, держава розвернуло Президентську кампанію під девізом "Від здоров'я дітей - до здоров'я нації", метою якої була інтенсифікація зусиль суспільства з прискореного досягненню фізичного, духовного та морального здоров'я підростаючого покоління росіян.

Перед фахівцями фізичної культури і спорту було поставлено завдання з розробки та активної реалізації інноваційних проектів у різних просторах виховання і освіти підростаючого покоління (112).

На сторінках спеціалізованих наукових журналів знову розгорнулася широка дискусія з питань перебудови існуючої державної системи фізичного виховання і шляхи її виведення з кризового становища (24, 27, 29,31, 62, 63, 96, 121,124,130, 137, 144,152, 173).

Відомий теоретик Л. П. Матвєєв так сформулював основні причини незадовільного стану системи фізичного виховання:

• зниження інтересу до занять фізичними вправами в традиційних формах, мало враховують потреби, мотиви і ціннісні орієнтації самих учнів у перетворенні власної фізичної природи;

• недостатня готовність перейти до організації самодіяльних форм занять фізичною діяльністю, активно і цілеспрямовано вирішувати завдання культурного перетворення власної фізичної природи, зміцнення свого здоров'я, внаслідок відсутності відповідних знань, умінь, навичок, умов і можливостей (136, с. 11).

В.П. Лук'яненко серед безлічі причин, що сприяють кризі фізичного виховання школярів, виділяв наступні:

• слабке використання можливостей оволодіння інтелектуальним компонентом фізичної культури;

• недостатня спрямованість на створення умов на переростання навчального процесу в процес фізичного самовдосконалення;

- Слабо виражений світоглядний аспект фізкультурних занять, що не виявляє суттєвого впливу на формування ціннісних орієнтації, переконань і т.п. в галузі фізичної культури (.127, с.20).

В.І. Лях, Ю.А. Копилов, М.В. Малигіна, Т.В. Протченко, Н.В. Полянська (130) як один з варіантів оптимізації фізичного виховання запропонували концепцію особистої фізичної культури, за допомогою якої, на їх погляд, з'явиться можливість суттєво впливати на проблему формування навичок ведення учнями ЗСЖ.

Особиста фізична культура передбачає діяльність у галузі фізичної культури, спрямовану на задоволення індивідуальних потреб і культурологічних прагнень відповідно до особистісних особливостей учнів.

Метою особистої фізичної культури) є оволодіння учнями навичками, вміннями та знаннями виховної, розвиваючої, освітньої, оздоровчої, рекреаційної та гігієнічної діяльності для подальшого використання в процесі особистісного самовдосконалення. Програму особистої фізичної культури розробники пропонували як додаток до обов'язковій програмі з фізичного виховання, В.К. Бальсевіча і Л.І. Лубишевой (29) був зроблений висновок про те, що нині існуюча унітарна система фізичного виховання жорстко регламентує його форми і зміст цільовою установкою на досягнення малообгрунтованих нормативів фізичної підготовленості, має поступитися місцем нової системи, орієнтованої на створення найбільш сприятливих можливостей для успішного досягнення особистих цілей становлення та розвитку потенціалу фізичної культури кожною окремою людиною.

Далі були висунуті такі концептуальні положення, що забезпечують розвиток та освоєння новітніх технологій фізичного виховання:

1. Потенціал фізичної культури особистості складається комплексом інтелектуальних, моральних, психологічних і фізичних якостей, здібностей і властивостей людини, придбаних їм за допомогою систематичного багаторічного освоєння цінностей фізичної культури в процесі фізичного виховання і самовиховання.

2. Провідним чинником фізичної активності повинна бути усвідомлена потреба в освоєнні цінностей фізичної культури в усьому їх різноманітті, формування та закріплення такої усвідомленої потреби - головне завдання фізичного виховання на всіх його етапах.

3. Потреба людини в освоєнні цінностей фізичної культури стимулюється почуттям задоволення від фізичної активності, працездатності, зростанням авторитету і поваги з боку оточуючих, відчуттям здоров'я та вміння керувати своїм фізичним і емоційним станом, громадської престижністю та значимістю високого рівня фізичної культури особистості.

4. Провідним фактором зміни фізичного та психофізичного стану людини є тренування як спеціально-організований процес з урахуванням індивідуальних, фізичних, вікових особливостей займаються, особистісними установками та інтересами.

5. Найбільш перспективний напрям у вдосконаленні організації процесу фізичного виховання є його лібералізація, яка передбачає свободу вибору займаються форм і виду занять, їх режимів та інтенсивності.

Автори також розробили класифікацію цінностей фізичної культури. Освоєння комплексу цих цінностей, на їхню думку, може стати потужним стимулом самореалізації людської особистості і перш за все-через нові можливості самоорганізації на основі високого рівня функціональних і психологічних кондицій, придбаних у процесі активної фізкультурно-спортивної діяльності.

Поряд з обговоренням в центральній науковій пресі проблем фізичного виховання, в регіонах Росії місцевими фахівцями фізичної культури і спорту стали розроблятися програми перебудови всієї фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в світлі нових концептуальних положень.

На базі Самарського державного педагогічного університету під керівництвом доктора педагогічних наук Н.В. Баришевої була розроблена регіональна програма з фізичного виховання для учнів 1-11 класів загальноосвітньої школи. Програма враховувала місцеві соціально-економічні та матеріально-технічні можливості, психофізичні і національні особливості людей, що проживають в регіоні, їх фізкультурно-спортивні традиції, кліматичні умови та інші фактори. Для більш ефективного впровадження регіональної програми фізичного виховання для вчителів та учнів були випущені навчальні посібники з фізичної культури (32,33). Аналогічні регіональні програми були розроблені в деяких інших територіальних утвореннях Росії.

У 1995 році при РАО "ЄЕС Росії був створений Проблемний рада з фізичної культури, до якого увійшли провідні фахівці країни в галузі фізичного виховання і спорту (В. К. Бальсевіч, МЯ. Віленський, Н. Ж. Булгакова, В. А. Булкін, У . В. Кузін, А. І. Матвєєв, С. Д. Неверковіч, В. П. Філін і яр.) -

Стратегічною проблемою діяльності Ради є розробка концептуальних основ теорії і методики фізичного виховання, формування фізичної культури підростаючого покоління (112).

В. В. Кузін зазначає, що у своїх рішеннях Рада виходить з сучасної парадигми пріоритету людини як найвищої цінності. Грунтуючись на даній методології, Проблемний наукову раду виробив концепцію фізичного виховання і спортивної підготовки. Розглянемо деякі основні положення, що істотно відрізняються від раніше розроблених теорій і носять інноваційний характер (112).

Метою фізичного виховання підростаючого покоління проголошується формування основ фізичної і духовної культури особистості, підвищення ресурсів здоров'я як системи цінностей, активно і довгостроково реалізованих у здоровому способі життя (ЗСЖ). Завданнями фізичного виховання є:

1. Формування у підростаючого покоління усвідомленої потреби в освоєнні цінностей здоров'я, фізичної культури і спорту.

2. Фізичне вдосконалення та зміцнення здоров'я як умова забезпечення формування та досягнення високого рівня професіоналізму в соціально значущих видах діяльності.

3. Природосообразно та індивідуально прийнятне розвиток фізичного потенціалу кожної дитини, підлітка, юнака і дівчини, що забезпечує досягнення необхідного і достатнього рівня розвитку їх фізичних якостей, системи рухових вмінь і навичок.

4. Загальна культурна освіта підростаючого покоління, спрямоване на освоєння ними інтелектуальних, технологічних, моральних, етичних та естетичних цінностей фізичної культури.

5. Валеологічної освіти дошкільників та учнівської молоді, як найважливішого на сучасному етапі чинника формування ЗСЖ.

6. Актуалізація знань на рівні навичок проведення самостійних занять і умінь залучати до них інших.

Розглянута концепція, на наш погляд, найбільш повно увібрала в себе все раціональне, інноваційне, що є в даний час в теорії і методики фізичного виховання. Разом з тим, багато положень цієї концепції потребують подальшої розробки, конкретизації, експериментальному обгрунтуванні.

Проведений нами аналіз історії розвитку і сучасного стану теорії і методики фізичного виховання підростаючого покоління, дозволяє зробити наступні висновки і намітити можливі шляхи подальшого розвитку фізичного виховання:

1. Ключовою проблемою фізичного виховання в школі на сучасному етапі (і з цим згодні переважна більшість фахівців) є проблема збереження, зміцнення і вдосконалення психофізичного здоров'я дітей та підлітків, формування у них світогляду ЗСЖ, залучення їх до здорового стилю життя в процесі фізкультурної діяльності.

2. Оскільки ця проблема комплексна, то й рішення її може бути здійснено тільки при комплексному підході, з використанням досягнень багатьох наук: філософії, педагогіки, психології, фізіології, гігієни, медицини, валеології та інших. Фізична культура при цьому має взяти на себе роль інтегратора, тому як, справедливо стверджує Л.І. Лубишева (125, с. 14), за здатністю впливу на збереження і примноження здоров'я людини вона не знає рівних серед інших феноменів, оскільки будь-яка з цінностей фізичної культури у тій чи іншій мірі "працює" на здоров'я людини.

3. Пріоритетними напрямами у фізичному вихованні підростаючого покоління на сучасному етапі мають стати такі

-Гуманістичний, сприяє цілісному гармонійному розвитку особистості школяра;

культурологічне, засноване на вихованні фізичної культури особистості дитини;

-Діяльнісної, яка передбачає перетворення учня на повноправного суб'єкта активної ціннісно-орієнтованої фізкультурно-оздоровчої творчої діяльності, в процесі якої в нього формується ціннісне ставлення до свого здоров'я, до засобів фізичної культури.

Останнє положення, на наш погляд, є ключовим у вирішенні проблеми збереження і множення психофізичного здоров'я підростаючого покоління, залучення його до здорового стилю життя.

Природно, воно потребує подальшої розробки і конкретизації і, перш за все, у з'ясуванні змісту ціннісного ставлення до здоров'я, а також методології та механізму формування цього відношення.

1.2 Сутність і зміст ціннісного ставлення до здоров'я і концепція його формування

Для визначення сутності та змісту ціннісного ставлення до здоров'я необхідно усвідомити значення наступних категорій і понять: «цінність», «ціннісна орієнтація», «ставлення», «ціннісне ставлення», «здоровий спосіб» і «стиль життя», а також характерні особливості їх взаємозв'язку.

Теорія цінностей спочатку розвивалася і розроблялася філософією, точніше, одним із її напрямків - аксіології - наукою про цінності. Одним з родоначальників-теорії про цінності був Арістотель, який створив свою знамениту етику цінностей. Згодом великий німецький філософ І. Кант протиставив теорії Аристотеля свою формальну етику цінностей. У ній він зробив важливий висновок про те, що цінність, хоча і не є реальним освітою, все-таки являє собою об'єктивне та ліберальне за своїм змістом утворення. В силу своєї матеріальної природи вона має здатність визначати зміст поведінки (188, с.526).

века Ф.Ницше. Великий внесок у розвиток аксіології вніс в кінці XIX століття Ф. Ніцше. Він зробив очевидним те величезне значення, яке мають цінності й ціннісні оцінки для світогляду. Ф. Ніцше вказував, що з оцінки вперше виникає цінність: «без оцінки порожній був би горіх буття ... Жити не міг би народ, не вмій він оцінювати »(188, с.368). Ф. Ніцше трактував буття не як об'єктивну реальність, а як цінність (93, с.5).

века аксиология в основном развивалась в трудах зарубежных ученых: М. Вебера, Р. Перри, Э. Агацци, Г. Риккерта, А. Уайтхеда и других. У першій половині XX століття аксіологія в основному розвивалася в працях зарубіжних вчених: М. Вебера, Р. Перрі, Е. Агацці, Г. Ріккерта, А. Уайтхеда та інших.

века, теория о ценностях, наряду с теорией познания, завоевывает все большее признание в отечественной науке. Починаючи з другої половини XX століття, теорія про цінності, поряд з теорією пізнання, завойовує все більше визнання у вітчизняній науці.

У нашій країні, так само як і за кордоном, аксіологія розвивалася в основному представниками трьох наук: філософії, психології та соціології.

Як справедливо зазначав Т. Парсонс (147, с. 12), проблема людських цінностей (їх природа, види, взаємини, наше знання про них) традиційно є філософською проблемою. Але вона дуже важлива, щоб її залишити тільки одним філософам. Якщо людина має вдосконалювати себе, якщо він повинен бути врятований від фізичної і психічної деградації, то не тільки філософи, але й вчені інших наук, перш за все педагогіки і психології, зобов'язані всерйоз піклується про людські цінності.

Вітчизняними філософами цінності в основному розглядаються з позиції діалектичного матеріалізму. Найбільший внесок у розвиток теорії цінностей внесли В.П. Тугарінов (178, 179), В. Брожик (50), М.С. Каган (92, 93), ЛЛ. Столович (169, 170), Н.З. Чавчавадзе (193, 194), Г.П. Вижлецов (71) і інші.

У галузі педагогіки і психології великий внесок у розробку проблеми аксіології людини та її життєдіяльності внесли: С.Л. Рубінштейн (157), Б.Г. Ананьєв (12), О.М. Леонтьєв (117), Л.С. Виготський (69), К.Х. Абульханова-Славська (1, 2, 3), А.Г. Асмолов (17, 18, ​​19), Л.І. Божович (45, 46), Б. Ф. Ломов (122, 123), Д.І. Фельдштейн (186), І.С. Кон (102), Н.І. Шевандрин (201), Ю.А. Шерковін (202), А.Г. Здравомислов (88), С.Д. Сайко (160) та багато інших.

У соціології проблему цінностей і ціннісних орієнтації активно розробляли професор В.А. Отрут з співробітниками (161, 205).

До сфери фізичної культури і фізичного виховання теорія цінностей і ціннісних орієнтації стала впроваджуватися лише з початку 80-х років. На думку багатьох провідних фахівців, саме за допомогою розробленої в аксіології методології можливе ефективне вирішення багатьох проблем і протиріч, що склалися до теперішнього часу в теорії та практиці фізичного виховання.

Слід зазначити, що, незважаючи на багату історію розвитку аксіології, до цих пір серед учених немає єдиної думки на природу, сутність, значення, умови реалізації та класифікацію цінностей. Представники вищеназваних наук трактують поняття «цінність», як правило, виходячи з методології, прийнятої в даній науці, привносячи в її визначення такі моменти, які в подальшому допоможуть вирішенню окремих проблем і завдань як теоретичного, так і практичного плану.

У Філософському словнику за редакцією Є.Ф. Губського дано таке визначення цінності: "Цінність - те, що почуття людей диктують визнати що стояв над усім і до чого можна прагнути, споглядати, ставитися з повагою, визнанням, повагою. Цінність є не властивістю якої-небудь речі, а сутністю і водночас умовою повноцінного буття об'єкта »(188).

С. Ангелів визначає цінність як феномен, що позначає предмети, речі, цілі, ідеали, явища природи і суспільні явища, які служать здійсненню соціального прогресу та розвитку людської особистості (208, с. 156).

У цьому визначенні істотно те, що в ньому підкреслюється роль цінностей у формуванні особистості.

М.С. Каган (93) охарактеризував цінність як силу, що визначає поведінку будь-якої людини. На її основі люди будують свої відносини, визначають свої критерії і пріоритети, висувають мети своєї діяльності.

Дане положення визначає сутність цінностей. Оскільки ми згодні з А. Уайтхед, що сутністю цінностей є їх «здатність до реалізації у світі Діяльності», що будь-який факт у «світі Діяльності» має позитивне ставлення до всієї сфері «світу Цінностей» (183, с.48).

Психологія ж трактує цінності як елементи структури свідомості особистості (потреби, мотиви, інтереси, переконання і т.п.).

Існує думка, що своїм виникненням будь-яка цінність зобов'язана потребам людини (34, с.26). Справедливо, на наш погляд, також твердження, що всі цінності реалізуються в процесі задоволення наших потреб (біологічних, психологічних, соціальних тощо), при цьому «зародковим» центром цінностей людини є біологічні потреби (147, с.325).

З іншого боку, в процесі реалізації цінностей особистістю, у неї формуються нові потреби. У цьому полягає діалектична взаємодія цінностей і потреб.

Говорячи про взаємозв'язок цінностей і мотивів, необхідно зазначити, що цінності мотивують діяльність і поведінку людини. Цей факт дуже важливий для розуміння значення цінностей при формуванні мотиваційної сфери особистості (74, с. 103).

Будь-яка цінність, пізнана як така, направляє життєву енергію людини на себе і вимагає від людини свого здійснення. Здійснення ж цінностей полягає в тому, щоб слідувати вимогу, що виходить від цінності і підпорядковувати цій вимозі повсякденне життя (188, с.527). У цьому полягає значення цінностей у справі формування норм, звичок, способу життя, стилю поведінки, необхідних для успішного функціонування певного суспільства, держави, соціуму.

Динамізм

1. Інформація - отримання відомостей про існування цінності та умови її реалізації.

2. Трансформація - «переведення» інформації на власний індивідуальний мова.

3. Активна діяльність - пізнана цінність приймається або відкидається.

4. Інклюзія - ініціювання, включення в особисто визнану систему цінностей.

5. Динамізм - зміни особистості, пов'язані з прийняттям чи запереченням цінностей.

Зі сказаного вище про цінності можна зробити наступні висновки: - цінності визначають центральну позицію особистості, загальний підхід до світу і самому собі, в цьому полягає їх значення у формуванні світогляду особистості;

- Цінності стимулюють поведінку і вчинки, діючи як важливий чинник мотивації особистості (74, с. 105).

У контексті вищевикладеного розглянемо поняття «здоров'я» з точки зору аксіології. Цінністю здоров'я вважали ще з найдавніших часів. Прекрасно про цінність здоров'я сказав Сократ: «Здоров'я - не всі, але все без здоров'я - ніщо!» (Цит. за Філос. Словника, 188).

Пізніше інший відомий філософ А. Шопенгауер, також дуже точно охарактеризував здоров'я як цінність: «Здоров'я до того переважує всі інші блага, що здоровий жебрак відчуває себе щасливіше хворого короля» (цит. за Філос. Словника, 188).

Аналогічні висловлення можна знайти і в інших філософів, наукових діячів. Як бачимо, цінність здоров'я практично ні в кого не викликає сумніву. Разом з тим, цікаво було б проаналізувати поняття «здоров'я» з точки зору того, чи є воно «справжньої» і «вищої» цінністю людського буття. Звернемося для цього до критеріїв, розроблених для таких цінностей Г. Парсонсом (147).

1. Така цінність повинна бути надійною. Непередбачувано змінюється і тому ненадійна цінність не може найкращим чином задовольняти потреби людей. Справжня цінність ніколи не підводить і діє постійно тривалий час. Здоров'я, безумовно відноситься до такого роду цінностей, оскільки діє на всьому протязі філогенезу людства і онтогенезу окремих людей, задовольняючи їх біологічні, психологічні та соціальні потреби.

2. Цінність повинна бути джерелом і творцем інших цінностей (благ), тобто такою цінністю, без якої різко ослабне, якщо взагалі не припиниться процес створення окремих цінностей, їх ріст і зміну. Не підлягає сумніву, що здоров'я представляє собою саме таку цінність, оскільки є необхідною умовою реалізації всіх життєвих планів (цінностей) особистості, без здоров'я неможлива ніяка ефективна діяльність людини, а, отже, і повноцінне здійснення всіх інших цінностей.

3. Цінність повинна бути повністю задовольняє; самодостатньою в аристотелево сенсі, тобто тим, що саме по собі робить життя бажаною. Вона повинна бути повністю задовольняє не тільки окремого індивіда, але і всіх, хто володіє їй. Очевидно, що здоров'я є саме такою цінністю, оскільки робить життя бажаної і бажаною, а також стає благом для всіх і для кожного, хто ним володіє.

4. Цінність повинна бути цільовою, в тому сенсі, що задає значення, роль, порядок і напрямок всім речам і видам діяльності, які співвіднесені з нею. І цій умові «здоров'я» відповідає, оскільки здійснення здорового стилю життя підпорядковує і визначає весь уклад життя людини, накладаючи відбиток на все, що б він не робив.

5. Цінність повинна задовольняти родової людської потреби, тобто, як стверджують гедоністи, цінність повинна бути такою, щоб у тому чи іншому сенсі, в будь-який час і в будь-якому місці бути в стані, в принципі задовольняти всіх людей. Очевидно, що і цим критерієм, здоров'я як цінність безумовно відповідає.

Таким чином, відповідно до даної класифікації, «здоров'я» за всіма критеріями підходить під визначення «справжньої» і «вищої» цінності. Проте ми згодні з П.В. Бундзеном (51, с.8), що здоров'я само по собі, навряд чи є термінальній (кінцевої) цінністю для людини, що визначає всю систему життєвих установок особистості.

Здоров'я, навіть будучи вищою цінністю, не може бути головною метою життя (самоціллю), але оскільки воно є необхідною умовою досягнення всіх інших значущих цінностей (без здоров'я вони не мають сенсу), то, навіть не будучи метою життя, воно може і повинно бути найвищою цінністю життєдіяльності людини, особливо в молодому віці.

Будучи вищою цінністю здоров'я в процесі свого формування створює численні і різноманітні групи інших цінностей: матеріальні (добробут, висока заробітна плата, пільги тощо), фізичні (працездатність, бадьорість, краса і т.п.), психічні (гарний настрій , впевненість у власних силах, психологічна комфортність тощо), духовні (естетичні, моральні, інтелектуальні), соціальні (повага оточуючих, престиж і т.п.).

Такий короткий аксіологічний аналіз категорії «здоров'я».

Тепер зупинимося коротко на аналізі та взаємозв'язку понять «здоров'я», «здоровий спосіб життя» (ЗСЖ) і «здоровий стиль життя» (ЗСЖ).

Аналіз концепцій здоров'я, що існують в даний час, показує, що жодна з них не стала загальноприйнятою (30, 52, 114, 203).

У Великій медичної енциклопедії здоров'я визначається як стан організму людини, коли функції всіх його органів і систем урівноважені з зовнішнім середовищем і відсутні будь-які хворобливі зміни. У цьому визначенні здоров'я розуміється як стан протилежне хвороби. В.П. Казначеєв (1992) визначає здоров'я людини як процес збереження та розвитку його біологічних, фізіологічних, а також психологічних можливостей, оптимальної соціальної активності при максимальній тривалості життя (100).

У цьому визначенні вже враховується двоїста природа людини як біологічного і соціальної істоти, що обумовлює і двоїсту природу його здоров'я.

Всесвітня організація охорони здоров'я (1968) визначила здоров'я як стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб і фізичних дефектів (30, с.36).

Недоліком цього визначення, на наш погляд, є недооцінка динамічного характеру здоров'я (212). Відомий фінський учений М. Карвонен (1983) відзначає, що поняття здоров'я має включати в себе не тільки моментное стан функцій організму, але і їх потенційні можливості, резерв, який визначає напрямок змін у стані здоров'я. Такий підхід дозволяє оцінити здоров'я не тільки з якісною, але і з кількісного боку. Необхідність кількісної оцінки здоров'я підкреслює і академік М. М. Амосов, який визначає здоров'я як суму «резервних потужностей» основних функціональних систем і органів. Таке розуміння здоров'я допускає його тісний зв'язок зі здатністю організму протистояти дії несприятливих чинників.

На такому підході заснована концепція здоров'я, запропонована А.Г. Щедріної (203). У процесі розробки концепції вона використовувала системний підхід, як один з провідних методологічних принципів наукового дослідження. А.Г. Щедріна виходила з того, що оскільки «здоровий» (здоровий) і «здоровим» трактуються у філософії (104, с.44, 45) в сенсі «розумний» і «жити», то, іншими словами, здоров'я можна представити як доцільне ( розумне) поєднання певних якостей, що дозволяють людині жити (здоровим). А оскільки поєднання цих якостей у всіх людей різний, то правомірно говорити про різних рівнях здоров'я та необхідності їх виміру.

Таким чином, здоров'я постає як цілісне багатовимірне динамічний стан, що розвивається в процесі реалізації генетичного потенціалу в умовах конкретної соціальної та екологічної середовища і дозволяє людині в різного ступеня здійснювати його біологічні та соціальні функції. Такий підхід до оцінки здоров'я має на увазі можливість його формування, збереження і зміцнення в процесі індивідуального розвитку людини.

Близько нашому розумінню і визначення здоров'я дане П.В. Бундзеном із співробітниками: «здоров'я - це психофізичний стан людини, яка характеризується відсутністю патологічних змін і функціональним резервом, достатнім для повноцінної біосоціальної адаптації і збереження фізичної та психічної працездатності в умовах природного середовища проживання» (58, с.9).

У цьому визначенні для нас важливим є факт єдності фізичного і психічного в процесі формування здоров'я.

В даний час встановлено основні фактори, що впливають на здоров'я: соціально-економічні умови, стан навколишнього середовища, генетичні умови, стан системи охорони здоров'я, образ і стиль життя людей.

Проведені численні дослідження представили безліч доказів того, що здоров'я населення в основному залежить від способу і стилю його життя. Дійсно, всі ми живемо приблизно в однакових екологічних умовах, в одній системою охорони здоров'я, проте рівень здоров'я у всіх у нас значно відрізняється. Незамічена також, щоб рівень матеріального добробуту позитивно впливав на динаміку здоров'я (серед «багатих» хворих не менше, ніж серед малозабезпечених).

Таким чином можна вважати, що найважливішим чинником збереження, зміцнення і вдосконалення здоров'я є образ і стиль життя, якого дотримується даний суб'єкт.

Тепер внесемо ясність у значення термінів «здоровий спосіб життя» (ЗСЖ) і «здоровий стиль життя» (ЗСЖ), оскільки в науково-методичній літературі останніх років вживаються обидва терміни і мається на увазі під ними, часом одне і те ж. Приблизно до середини 90-х років у вітчизняній науці використовувався лише один термін «ЗОЖ» і розумівся він не лише як певний світовідчуття і світорозуміння, але і як певний усвідомлену поведінку, засноване на гармонії людини і природи.

Так, Н.В. Баришева (1996) дала таке визначення ЗСЖ: ЗСЖ - сукупність духовних цінностей і реальних видів, форм і сприятливих для здоров'я ефектів діяльності щодо забезпечення оптимального задоволення потреб людини.

Пізніше з зарубіжної наукової літератури прийшов термін ЗСЖ. Віз никла необхідність розмежувати область застосування і значення кожного з понять - ЗСЖ і ЗСЖ. Оскільки поняття «образ», на наш погляд, більше пов'язане з духовною сферою особистості, з такими її властивостями, як відчувати, уявляти, усвідомлювати, осмислювати, оцінювати, виробляти ставлення, то логічніше було б розуміти під терміном ЗСЖ визна ділене світогляд. Поняття «стиль», на нашу думку, більше пов'язане з діяльнісної стороною життя людини, тому допустимо визначення: ЗСЖ - це світогляд, 'визначальне систему (стиль) поведінки індивіда, в даному випадку - ЗСЖ. У свою чергу, ЗСЖ, ставши необхідним атрибутом поведінки людини, безсумнівно, робить позитивний вплив на подальше формування ЗСЖ.

Раніше нами було показано, що здорові образ і стиль життя є найважливішими чинниками збереження і примноження здоров'я. Тому справедлива наступна схема:

Рис.2.

До елементів системи здоров'я, який формується ЗСЖ і ЗСЖ, зазвичай відносять такі:

1. Рівень і гармонійність фізичного розвитку.

2. Функціональний стан організму (наявність резервних можливостей основних фізіологічних систем).

3. Рівень імунного захисту і неспецифічної резистентності.

4. Наявність того або іншого захворювання.

5.Уровень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних установок. Якщо перші чотири показники не потребують додаткової ін терпретаціі, то п'ятий показник здоров'я - суто особистісний. Саме через сферу розуму здійснюється взаємозв'язок здоров'я та здорового способу і стилю життя, через вольові якості і рівень ціннісних мотивацій оп ределяется ставлення людини до свого здоров'я, усвідомлене участь у його формуванні, збереженні, зміцненні, корекції (203, с.6-7).

Сучасна теорія виховання визначає виховний процес як цілеспрямоване формування у людини системи відносин до навколишнього світу. З аналогічної точки зору виховання є процес цілеспрямованого формування системи цінностей особистості (92, с. 165).

Грунтуючись на теорію діяльності, розроблену в працях Б-Г. Ананьєва (12), С.Л. Рубінштейна (157), О.М. Леонтьєва (117), К.А. Абуль-ханів-Славської (1, 2, 3), можна зробити висновок, що розвиток особистості можливо тільки в процесі діяльності. Причому особистість не просто реалізує себе в діяльності, але реалізує певним чином у відповідності зі своїми життєвими цінностями (2, с.287).

На думку Б. Додонова, необхідно, щоб суб'єкт «запланував» певну цінність у своїй свідомості, щоб спрямував свою діяльність на оволодіння нею. Вона (цінність) дає важливий імпульс для пізнавальних, емоційних і вольових процесів, що грають важливу роль у програмі життєвої діяльності людини (81, с. 131).

Як бачимо, ціннісний аспект присутній як у визначенні відносин, так і в характеристиці діяльності. Тому для з'ясування механізму формування ціннісного ставлення в процесі спеціально організованої діяльності необхідно розібратися в характері взаємозв'язку понять «ставлення», «цінність», «діяльність».

Один з основоположників вітчизняної теорії відносин В.М. Мясищев (142) так охарактеризував відносини та їх взаємозв'язок з діяльністю і цінностями:

1. Відносини людини представляють свідому, виборчу, засновану на досвіді психологічний зв'язок його з різними сторонами об'єктивної дійсності, що виражається з його діях, реакціях і переживаннях.

2. Відносини людини вибагливі, перш за все в емоційно-оцінному сенсі. Свідоме відношення являє собою вищий рівень відношення до дійсності.

3. Відносини утворюються і формуються в процесах діяльності.

4. Справді людські відносини-цілі - це цінності.

5. Відносини - сила, потенціал, що визначає ступінь інтересу, ступінь вираженості емоцій, ступінь напруги бажання чи потреби. Відносини тому є рушійною силою особистості. Розвиваючи теорію відносин В. Н. Мясищева, відомий психолог

А.А. Бодальов пише: «Система відносин, що становлять особистість, виступає як певна структура, в якій утворюють її відносини постійно виявляються субординованими таким чином, що провідними серед них, підпорядковує собі всі інші виявляються відносини, в яких знаходять вираження основні потреби та інтереси особистості. Вказані «ядерні» відносини накладають свій відбиток на всі інші відносини особистості - характер прояву, стійкість, дієвість та інші відносини, що становлять «ядро» у структурі особистості можуть бути тісно пов'язані один з одним (ознака багатою духовно, цілісної особистості) »(44, с.83-84).

Безсумнівно, що під «ядерними» відносинами А.А. Бодальов увазі усвідомлені ціннісні відносини особистості. Далі А.А. Бодальов робить важливий висновок про структуру відносин: «Говорячи про відносини, що характеризують особу, слід підкреслити, що це насамперед переживання людиною потреби в чому-небудь, одночасно це завжди певний рівень усвідомлення людиною дійсності, що виражається в специфічній (виходячи з потреб та інтересів) розстановці акцентів у змісті розгортаються у нього пізнавальних процесів, в їх спрямованості і активності. Разом з тим це і відбір і активізація способів поведінки, що відповідають цьому змісту, корректируемого характером наявних у людини потреб та інтересів. Таким чином, ставлення особистості - це не тільки емоційний відгук на об'єкт відносини, це і відображення нею об'єкта у формі психологічного процесу, це і готовність до певної дії, часто і сама дія. Коли ми говоримо, що у людини сформовано певне відношення до чого-небудь, то маємо на увазі наступну тріаду:

1. сформованість у людини певної системи поглядів;

2. розвиток стали для нього типовими форм емоційного реагування на кожну з цих соціальних цінностей;

3. вихованість способів трудитися, спілкуватися і т.д., які стали характерними для нього.

У кожному такому відношенні всі названі компоненти тріади найтіснішим чином пов'язані і безпосередньо впливають один на одного ». (44, с.128-129).

Великий внесок у розуміння сутності механізму формування взаємин у процесі діяльності внесла К.А. Абульханова-Славська: «Відносини особистості - ті« мости », які вона будує в життя, без яких неможливо її подальший рух; саме життя є деякі ціннісно-смислові і, разом з тим, життєво-практичні узагальнення, деякі основні напрямки, за якими розгортається активність особистості. Вони проявляються в постановці завдань, які вирішує особистість, у вибірковості до цих завдань, різній мірі активності, наполегливості, самостійності, які вона проявляє при їх вирішенні »(2, с. 163-164). У цьому визначенні ми виділили б дуже важливий момент, що відбиває значення вольових якостей особистості в процесі реалізації її відносин.

Далі К.А. Абульханова-Славська стверджує: «Всі відносини особистості до дійсності носять ціннісний характер» (2, с. 189). Тут ми хотіли б уточнити: не ціннісний, а оцінний, оскільки ціннісний характер відношення припускає як емоційний, так і свідомий рівень взаємодії суб'єкта з об'єктом, а далеко не кожне відношення носить усвідомлений характер, тоді як будь-ціннісне ставлення є усвідомленим.

На це вказував і С.Л. Рубінштейн (1934), який вважав що свідомість пов'язано з ціннісним аспектом ставлення суб'єкта до світу (157).

Далі, розвиваючи тезу про єдність свідомості і діяльності, висунутий С. Л. Рубінштейном і підтриманий Б.Г. Ананьєва (12), О.М. Леонтьєвим (117), Л.С. Виготським (69), К.А. Абульханової-Славської робить дуже важливий висновок: «Просте виконання діяльності не розвиває і навіть не збагачує особистість - важливе ставлення особистості до діяльності».

У цій тезі, на наш погляд, криється одна з основних причин низької ефективності шкільного фізичного виховання у вирішенні завдання формування здорового способу і стилю життя у підростаючого покоління. Дійсно, учні на уроках фізичної культури, будучи пасивним суб'єктом навчально-виховного процесу, виконують, як правило, фізичні вправи, пропоновані вчителем, не вникаючи в їх оздоровчий ефект, тому ніякого ціннісного ставлення до здоров'я у них не формується. Звідси напрошується висновок: необхідно учнів у процесі фізичного виховання залучити до ціннісно-орієнтовану діяльність, у процесі якої у них будуть розвиватися їхні особистісні якості, формуватися необхідні ціннісні орієнтації і ставлення до цінностей фізичної культури, здорового способу і стилю життя. Цієї ж точки зору дотримуються Н.Б. Крилова, яка підкреслює, що для сучасного російського менталітету необхідне нове розуміння освіти як особистісно-орієнтованої культурної діяльності (111, с.67), М.Я. Віленський, який вважає, що для підвищення виховного потенціалу процесу фізичного виховання необхідно надати йому особистісний, мотиваційно-ціннісний сенс (61, с. 12).

Ціннісно-орієнтована діяльність, на відміну від звичайної, передбачає участь учня в якості повноправного суб'єкта педагогічного процесу, оскільки супроводжується напруженою психічної роботою його свідомості.

На першому етапі (цілепокладання), відповідно до вимог вихідними від цінності, суб'єкт вирішує для чого здійснювати дану діяльність.

На другому етапі (усвідомлення) відбувається пошук рішення: що необхідно робити для реалізації даної цінності.

На третьому етапі (осмислення) суб'єкт шукає смислове рішення освоєння цінності: як здійснювати дану діяльність?

Якщо деякі з етапів у процесі освоєння цінності будуть пропущені, то це приведе до механічного прийняття чужих стереотипів мислення або поведінки; діяльність втратить свій творчий, усвідомлений характер. У відношенні цінності «здоров'я» у шкільному фізичному вихованні як раз превалює саме таке механічне прийняття, яке, природно не формує в учнів ціннісного ставлення до здоров'я і в результаті в учня не виникає потреби здорового способу і стилю життя.

Розглядаючи питання про формування ціннісного ставлення, К.А. Абульханова-Славська зазначає, що основний механізм у цьому процесі полягає у вирішенні конкретних завдань, що повторюються, в ході яких людина вчиться оцінювати свої можливості співвідносні з завданнями і себе по своїм реальним досягненням. З певного етапу суб'єкт починає вдосконалювати свою діяльність на свідомій основі, що пов'язано в механізмами самооцінки, оцінки своїх досягнень і невдач, включення оцінного механізму регулювання якості діяльності (2, с. 185).

Далі, визначаючи зміст і форму ціннісного ставлення, М.С. Каган показав, що ціннісне ставлення, як всі культурні явища і процеси, має зміст і форму прояву цього змісту.

Змістовна сторона ціннісного ставлення - втілене в ньому осмислюють відношення суб'єкта до об'єкта, що відображає реальне, життєво-практичне відношення даного об'єкта до суб'єкта. Іншими словами, мова йде про світогляд суб'єкта, бо світогляд суб'єкта і є не що інше, як система цінностей.

Поняття «світогляд» позначає дворівневу систему ціннісних оцінок: нижній її рівень - пережитий, але не усвідомлюваний, що характеризує буденна свідомість людей - соціально-психологічний; верхній - усвідомлюваний, і тому так чи інакше опредмечівает - ідеологічний (рис. 5). Саме він перетворює ціннісне ставлення в ціннісна свідомість, що робить оцінює переживання реальності її оцінюватимуть осмисленням. Воно-то і є змістом ціннісної зв'язку суб'єкта і об'єкта, емоційно-психологічна її структура-формою, в якій дане духовний зміст знаходить психічну реальність, таким чином, світогляд як інтегральне визначення ціннісного ставлення людини до світу схоплює світовідчуття і міроосмисленіе (93, с. 82-83).

Як видно на схемі, в процесі ціннісного ставлення до об'єкта змінюється не тільки сам об'єкт, але і суб'єкт.

Визнаючи суттєвий внесок М.С. Кагана у філософське визначення змісту і форми ціннісного ставлення, все-таки слід відзначити недооцінку їм поведінкового компонента формування ціннісного ставлення.

Проблема визначення і формування відносин була однією з найактуальніших і в зарубіжній педагогічної і психологічної науках (134).

В. Олпорт охарактеризував ставлення як психічний та нервовий стан готовності, що виникає в ході минулого досвіду і направляє або динамічно впливає на реакцію людини, на всі об'єкти і ситуації, з якими він стикається (206, с. 148).

Пізніше Х. Тріандіс визначив ставлення як «ідею, заряджену емоцією, яка має в своєму розпорядженні до певного типу дій у певному класі соціальних ситуацій» (243, з Л 48). Спільним у цих визначеннях є «готовність до реагування». Крім того, відносини визначають як міцні, але здатні до зміни і швидше загальні, ніж приватні, а також швидше придбані, ніж вроджені (134, с. 126).

Так більшість наших вчених, зарубіжні виділяють три взаємопов'язані компоненти відносин:

1. пізнавальний (когнітивний), тобто переконання людини та її фактичне знання про об'єкт;

2. емоційний (афективний) компонент, тобто уявлення про оцінку, його емоційної реакції на об'єкт;

3. поведінковий компонент, тобто поведінкове намір людини по відношенню до об'єкта відносини.

З узгодженості думок, почуттів і вчинків ми робимо висновок про наявність певного ставлення. Так як відносини характеризуються внутрішньої узгодженістю, то звичайно припускають їх тісний взаємозв'язок з поведінкою (134, с. 126).

Х. Тріандіс з цього приводу пише: «Відносини включають в себе те, що саме люди думають і відчувають про об'єкт ставлення до нього. Поведінка визначається не тільки тим, що б хотілося робити людям, а й тим, що вони вважають необхідними наслідками їх поведінки »(243, с. 153).

Підводячи підсумок аналізу вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури з проблем цінностей, відносин, діяльності, необхідно відзначити недостатню розробленість проблем вольового забезпечення діяльності, реалізації особистістю своїх цінностей і відносин. Мабуть тільки К.А. Абульханова-Славська (1) приділяє належну увагу значенню вольової активності особистості в процесі діяльності, чи то звичайна або ціннісно-орієнтована. Безсумнівно, що воля може бути дієвою тільки будучи спрямованою на цінність, і тільки ціннісно-орієнтована діяльність сприяє напрузі всіх вольових зусиль особистості.

Але тоді справедливо і зворотне: ефективність будь-якої діяльності, результат формування ціннісного ставлення до чого-небудь прямо залежить від ступеня вольової активності особистості, рівня сформованості її вольової сфери.

Питання вивчення волі, вольових якостей, вольових зусиль найменш розроблені педагогічної і психологічної наукою. У зарубіжній науковій літературі «воля» взагалі не розглядається як психічне утворення особистості. Вважається, що в активності особистості головну роль відіграють такі психічні утворення, як аттітьюд, установка, мотив, ціннісна орієнтація, інтерес, настрій і так далі На думку зарубіжних фахівців, успішність та ефективність діяльності залежить тільки від ступеня мотивації і сили потреби особистості до даного виду діяльності та її результату. Але якщо виходити з цього положення, то як пояснити факт, відомий кожному педагогові, що одні діти проявляють цілеспрямованість, активність, організованість, наполегливість, самостійність у будь-якої запропонованої ним діяльності, природно, з різним ступенем інтенсивності в залежності від рівня мотиваційно-ціннісного ставлення до об'єкту, інші ж у будь-якої діяльності ведуть себе мляво, пасивно, безініціативно, безпорадно. Отже, є «щось», властиве особистості і визначає ступінь успішності будь-якої її діяльності. Це «щось» - і є вольова сфера особистості, від ступеня сформованості якої залежить рівень вольової регуляції будь-якої діяльності людини.

У вітчизняній педагогіці і психології поняття волі також недостатньо розроблено. Є дуже обмежену кількість публікацій, присвячених цій темі (42,49, 105, 106, 143, 163, 197, 198, 204).

Один з основоположників вітчизняної теорії волі В. І. Селіванов так характеризує волю особистості. Воля - це «що склалася в процесі життя певна сукупність властивостей, що характеризується досягнутим особистістю рівнем свідомої саморегуляції поведінки» (163, с.328).

Далі В.І. Селіванов пише: «Вольова активність - ознака будь-якої діяльності. Реалізація мотиву і мети залежить від свідомої організації дій, вольової активності. Без вольового регулятора виконання дій, аттітьюд, мотив залишаються на рівні благих намірів. Саморегуляція діяльності відбувається тільки під дією навмисних вольових зусиль. Мотиви, навіть морально високі і сильні, часто не знаходять вираження в діяльності, реальному поведінці не тільки з вини зовнішніх умов, нереальних планів, але головне - через нерозвиненість вольових властивостей особистості. Слабовілля характеризується огидою особистості від свідомої мобілізації зусиль при виконанні дій. Така особистість переводить (свідомо чи мимоволі) психологічну активність у план внутрішніх переживань, без спроби на ділі подолати зустрілися перешкоди і досягти мети »(163, С.382, 455, 490). Розвиваючи думку про значення вольових процесів у життєдіяльності особистості, звернемося до досліджень М. Бріхціна (49). Даючи визначення поняттю воля, він писав: «Волю можна розглядати як здатність особистості свідомо керувати своєю психічною діяльністю. Через волю здійснюється опосередкованість відносин між суб'єктом і середовищем. Вольове управління здійснюється на основі актуального (в даний час) і попереднього відображення дійсності, реалізується через управління та регулювання »(49, с. 136).

Далі М. Бріхцін зазначає: «Вольова процеси тісно пов'язані з з'ясуванням суб'єктом значення та особистісного сенсу даної діяльності, з раціональної та емоційної оцінкою діючих мотивів, з вибором цілей і з пошуком підходящих засобів і ресурсів для досягнення цілей, для отримання бажаного результату. При цілеспрямованому впливі суб'єкта на зовнішнє середовище і самого себе вольові процеси разом з іншими елементами психіки слугують реалізації основних функцій управління. При цьому вольові процеси забезпечують функціональне об'єднання складових частин психіки (станів, відносин, якостей, здібностей та ін), а їх застосування як засіб досягнення очікуваних результатів. Таким чином, ці процеси беруть участь у створенні закінчених систем, спрямованих на збудження і націлювання (в потрібному напрямку) необхідної активності. Мета вольових процесів, таким чином, - систе-мообразованіе (49, с. 136).

Зовні це проявляється в тому, що діяльність суб'єкта має тенденцію до доцільності, якісності, ефективності, незважаючи на постійно мінливі умови її протікання: внутрішні стани, емоційні переживання, коливання мотивації, втома і т.д.

Вольові якості не мають вирішального значення в тому, що люди роблять або будуть робити, але мають певний вплив на те, як будуть робити, яким способом вони планують свою діяльність та здійснюють її.

Ряд положень, які мають важливе значення для формування ціннісного ставлення до здоров'я, висловив Р.З. Шайхтдінов у своїй роботі, присвяченій дослідженню вольових зусиль (198).

Вольові зусилля особистості він характеризує як активний прояв свідомості, спрямованого на ефективну саморегуляцію і мобілізацію можливостей людини для успішного подолання труднощів у процесі досягнення його цілей, підпорядкованих значущим мотивами. Прояв вольових зусиль - це момент найбільш активного діяльнісного стану свідомості, що характеризується діалектичним єдністю спонукальної та виконавчої сторін дії. Визначальною умовою прояву вольових зусиль є підвищена активність свідомості. На основі досвіду вольової діяльності зростає стійкість емоційно-ціннісних відносин. Вольові зусилля сприяють формуванню таких мотивів, які пов'язані з самовдосконаленням, розвитком, перетворенням себе (198, с.60). Ця остання обставина переконує нас в необхідності включення вольового компонента в структуру процесу формування ціннісного ставлення до здоров'я.

У своїй концепції формування ціннісного ставлення до здоров'я ми виходили з наступного.

Основне джерело збереження здоров'я - сама людина. Бути здоровим - означає цілеспрямовано працювати над собою. Здоров'я - це, перш за все, титанічна праця по самоперетворення, саморозвитку, самовдосконалення. Може бути тому багато, розуміючи важливість турботи про збереження здоров'я, мало що роблять для цього, тим більше, що багато хто, зовні привабливі вчинки, з часом перетворюються в звички (куріння, вживання алкоголю, наркотичних речовин), від яких потім важко відмовитися, шкідливі для здоров'я.

З іншого боку, відмічено, що люди, відновили своє здоров'я шляхом неймовірного вольового напруження всіх життєвих сил: фізичних, психічних, моральних - потім на все життя залишаються затятими прихильниками й пропагандистами здорового способу і стилю життя (М. Амосов, В. Дикуль, Ю . Власов і багато, багато інших). І, навпаки, ті, хто відновив своє здоров'я, що похитнулося за допомогою медичних засобів, не доклавши для цього власних значних зусиль, як правило, і після одужання продовжують дотримуватися колишнього стилю життя, а якщо і відмовляються від нього, то ненадовго.

Наведені тут міркування лягли в основу наступного методологічного підходу до формування ціннісного ставлення до здоров'я у старшокласників: обережно відносяться тільки до того, що цінують, а найбільше цінують те, що створюють своїм власним тривалим працею, у процесі спеціально організованої діяльності. Дійсно, кому прийде в голову рубати дерево, посаджене, вирощене і виходжених їм самим. Отже, для того, щоб сформувати у школярів ціннісне ставлення до здоров'я, необхідно їх самих зробити творцями, творцями, перетворювачами, дослідниками власного здоров'я. А для цього їх необхідно залучити до ценнскпжноріентірованную діяльність щодо збереження, зміцнення і вдосконалення свого здоров'я. Оскільки, як справедливо зазначала К.А.Абульханова-Славська, саме в такій діяльності, за здійснення якої особа цілком бере на себе відповідальність, яку вона хоче удосконалити, в яку вона вкладає всі свої устремління, відбувається перетворення особистості в її суб'єкта (2, с.ЗЗЗ). Саме такий методологічний підхід необхідно реалізувати у фізичному вихованні школярів, щоб домогтися докорінної зміни їхнього ставлення до свого здоров'я, зробивши це відношення ціннісним.

На основі проведеного теоретичного дослідження, нами сформульована концепція формування ціннісного ставлення до здоров'я у старшокласників у процесі фізичного виховання, яка складається з таких положень:

1. Психофізичне здоров'я особистості визначається двома взаємопов'язаними і доповнюють один одного компонентами: світоглядним (здоровий спосіб життя) і поведінковим (здоровий стиль життя) (рис. 2).

2. Добровільне, усвідомлене прийняття особистістю цінностей здорового способу і стилю життя відбувається в процесі реалізації нею ціннісного ставлення до свого здоров'я.

3. Ціннісне ставлення до здоров'я формується в ході ціннісно-орієнтованої фізкультурно-оздоровчої діяльності, спеціально організованої та органічно включеної в процес фізичного виховання школярів. Саме така діяльність, в якій учень виступає як повноправний суб'єкт цілеспрямованого педагогічного процесу, забезпечує формування і єдність усіх чотирьох компонентів ціннісного ставлення: почуттів, розуму, волі і поведінки.

4. Ціннісна орієнтація на пріоритет здоров'я в процесі фізичного виховання школярів є рушійною і спрямовуючою силою, мобілізуючою вольові зусилля особистості на досягнення поставленої мети - психофізичне здоров'я.

Схема формування ціннісного ставлення до здоров'я і на його основі досягнення психофізичного здоров'я особистості представлена ​​на рис. 6. (Пунктирними лініями підкреслюється взаємозв'язок і єдність усіх чотирьох компонентів ціннісного ставлення до здоров'я.)

Технологія реалізації даної концепції формування ціннісного ставлення до здоров'я у старшокласників у процесі фізичного виховання розглядається у другому розділі нашого дослідження.

1.3 Вивчення ціннісних орієнтації старшокласників та їх ставлення до свого здоров'я

У своєму дослідженні ми грунтувалися на працях відомих вітчизняних педагогів та психологів, присвячених проблемам формування особистості підростаючого покоління: Л.І. Божович (45, 46), І.В. Дубровиной (189), І.С. Кона (102, 103), В.А. Крутецкого (ПЗ), Н.Д. Левітова (116), Л.І. Мнацаканян (138), А.В. Мудрика (141), Х. Ремшмидт (155), Д.І. Фельдштейна (186).

Старший шкільний вік розглядається віковою психологією як рання юність. Рання юність - це вік великих протиріч. Особистісно-поведінкові протиріччя виражаються не тільки в полярності почуттів та емоцій, а й у суперечливості бажань і прагнень, у безпосередності і непослідовності поведінкових реакцій. Будучи ознакою активного формування особистості, ці характерні риси свідчать і про нестійкості особистості, що розвивається, і про те, що вона знаходиться на перехідному етапі свого формування. Ця нестійкість успішно може бути подолана в результаті цілеспрямованих систематичних педагогічних впливів, організованих і реалізованих з розумінням перерахованих проблем (138).

Емоційно-підвищена-реактивність старших школярів позначається і на особливостях розвитку і прояву оціночних здібностей. Прямий вікової проекцією в них виступає часто зустрічаються крайнощі і мінливість у оціночних судженнях (138, с.65).

В якості першоджерел самооцінки і оцінок у період ранньої юності можуть виступати думки батьків, судження вчителів, засобів масової інформації, літератури, авторитетних людей, думки, що склалися у власному досвіді. Однак ці чужі думки та судження, які старшокласники завжди «пропускають через себе», є продукт власних роздумів (138).

Л.І. Божович, І.С. Кон, А.С. Мудрик, Д.І. Фельдштейн та інші дослідники цього віку пов'язують перехід від підліткового віку до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що спрямованість у майбутнє стає основною спрямованістю особистості і проблема вибору подальшого життєвого шляху знаходиться в центрі уваги інтересів, планів.

У старшому шкільному віці формується психологічна готовність до особистісного самовизначення, яка передбачає створення якихось психічних утворень і механізмів, що забезпечують їм надалі свідому, активну, творчу і творче життя (189, с.6).

Висунуті тут аргументи обумовили вибір, напрямки наших досліджень - формулювання ціннісного ставлення до здоров'я саме в учнів старших класів.

Щоб сформувати ціннісне ставлення до чого-небудь, необхідно спочатку звернути увагу суб'єкта на цю цінність, подати йому необхідні відомості про неї та її значення, тобто, іншими словами, зорієнтувати суб'єкт у світі цінностей. У соціології у цьому випадку говорять про ціннісної орієнтації об'єкта дослідження.

Цінності, значення яких розкривається завдяки вихованню або етичному почуттю, самі собою розташовуються в ієрархічну драбину, свого роду «піраміду цінностей», базис (ядро) якої утворюють найважливіші життєві цінності особистості. Природно, що для того, щоб сформувати ціннісне ставлення до будь-якого об'єкта, необхідно спочатку виділити ціннісну орієнтацію особистості. І якщо цей об'єкт не входить до ієрархічне ядро цінностей даної особистості, то за допомогою психолого-педагогічних впливів спробувати ввести його в число життєво важливих цінностей, а потім вже формувати ціннісне ставлення до цього об'єкту.

Виходячи з цього, перш ніж формувати ціннісне ставлення до здоров'я у старшокласників, були проведені дослідження щодо з'ясування ціннісних орієнтації.

Ціннісні орієнтації, будучи одним з центральних особистісних утворень, виражають свідоме ставлення людини до соціальної дійсності і в цій якості визначають широку мотивацію її поведінки й впливають на всі сторони його діяльності (13, с.36).

Б.Г. Ананьєв вважав, що спрямованість особистості на ті чи інші цінності складає її ціннісні орієнтації (12, с. 146). Розвиваючи цю думку, Ю.А. Шерковін писав: «Ціннісна орієнтація характеризує спрямованість і зміст соціальної активності особистості, а також вона розглядається як регулятор її соціальної поведінки (202, с. 138).

Відповідно до засвоєної ціннісною орієнтацією особистість здійснює вибір певних соціальних установок в якості цілей чи мотивів конкретної діяльності (199, с.20-21).

Ціннісні орієнтації особистості визначають її життєвий сенс. Проблемі формування особистісних смислів життєдіяльності людини присвятили свої дослідження О.М. Леонтьєв (117), В.Т. Асєєв (16), Б.С. Братусь (47) та інші.

Знання ціннісних орієнтації необхідно для ефективного здійснення процесів виховання, перевиховання, самовиховання.

У ряді досліджень відзначається, що юнацький вік дуже сензитивен для утворення ценностньгх орієнтації як стійкої властивості особистості, що сприяють становленню світогляду учнів, їх ставлення до навколишньої дійсності. У цих дослідженнях (68, 85, 109, 118, 159, 187, 200) встановлено, що від того, на які цінності орієнтується школяр, залежить висновок про його соціальної зрілості. Іншими словами, про особисту зрілості старшокласника ми можемо судити з того, наскільки змістовна сторона ціннісних орієнтації, характерна для цього вікового періоду, буде відповідати інтересам суспільства (83).

У кожної соціогруппи і окремого індивіда може існувати своя система цінностей, в якій вони шикуються в певній ієрархічній взаємозалежності. ,

З цих позицій у процесі виявлення особливостей ціннісних орієнтації учнів як показника певного рівня розвитку їх особистості необхідно враховувати два основних параметри: ступінь сформований ієрархічної структури ціннісних орієнтації, їх зміст, який характеризується конкретними цінностями, що входять в структуру; спрямованість особистості, яка залежить не тільки від того, які цінності входять у структуру ціннісних орієнтації особистості, але і які поєднання цих цінностей і ступінь більшого чи меншого їх переваги щодо інших, що дозволяє визначити, на які цілі життя спрямована діяльність людини.

Аналіз змістовної сторони та ієрархічної структури ціннісних орієнтації особистості може також показати, якою мірою виявлені ціннісні орієнтації учнів відповідають громадському еталону, наскільки вони адекватні цілям виховання (198, с.94).

У своїх дослідженнях ціннісних орієнтації ми використовували шкалу цінностей, розроблену і багаторазово використовувану М. Рокічем (236-238) і адаптовану для наших умов В.А. Ядова, Н.С. Семеновим, А. Гоштаутасом (160,205) (Додаток 1).

Методика дослідження включає перерахування в довільному порядку 18 основних цінностей життя (цінності-цілі), актуальних для сучасної людини. У залежності від бального ваги кожної цінності вони розподіляються за шкалою значущості в ієрархічній структурі ціннісних орієнтації учнів.

Природно, що цінності, що потрапили у верхню частину цієї структури (сходи), визначають провідну, основну орієнтацію учнів на ті чи інші цілі діяльності. Цінності, розташовані в нижній частині ієрархічної структури також характеризують спрямованість особистості, так як вони показують незначимість даних цілей для даної людини. Цінності, які згруповані у середині ієрархічної структури, малоінформативні, для них характерна тенденція до зміни свого рангового місця в залежності від умов життєдіяльності та спрямування педагогічних впливів.

Аналогічні дослідження ціннісних орієнтації різних верств населення і соціогрупп проводилися як у нас в країні, так і за кордоном. В.А. Ядова зі співробітниками в 1978-1979 роках були проведені дослідження, які вивчали ціннісні орієнтації інженерів в м. Ленінграді. В ієрархії цінностей інженерів «здоров'я» виявилося на другому місці, а на першому - «мир і хороша обстановка в країні». Дослідження В.П. Бездухова, проведені в 1995-1996 роках на вчителях Самарської області, показали, що у вчителів в ієрархії цінностей "абсолютно домінує« здоров'я »(34, с. 112).

Але нас, звичайно, більше цікавлять дослідження ціннісних орієнтації, що проводяться в різний час на молодіжній аудиторії. Так, дослідження, що проводилися в 1960-1980 роки в соціалістичних країнах ближнього Заходу, показали, що в орієнтації підлітків цих країн важливе місце займали: «цікава робота», «благополуччя в сім'ї», «загальна хороша обстановка у світі», а така вартість -мета, як «матеріальний добробут», опинилася на останньому місці (214, 223, 225). Дослідження, проведені в ці ж роки в розвинених капіталістичних країнах, виявили наступну картину: у Франції випускники середніх шкіл найбільше цінують у житті «здоров'я» (43%), на другому місці - «матеріальний добробут» (18%) і на третьому - «любов» (13%), лише для небагатьох головним в житті є суспільні цінності - «свобода», «рівність» (216), у Великобританії основними життєвими цінностями випускники шкіл вважають «високе суспільне становище і службове становище» (245); в США - «успіх», «славу» і «матеріальний добробут» (213).

Р.Т. Гуровий зі співробітниками в 1966-1976 роках було обстежено 22802 випускника середніх шкіл у СРСР. У результаті досліджень з'ясувалося, що радянські школярі на перше місце поставили «любов до Батьківщини», «справедливість» і «сімейне благополуччя». «Здоров'я» опинилося на четвертому місці, «матеріальне благополуччя» - на останньому (75). Як бачимо, радянська молодь 60-х і 70-х років віддавала пріоритет не матеріальним, а духовним цінностям. '

Цікаві дані дослідження ціннісних орієнтирів киргизької молоді, проведені Ч.А. Шакеевой в 1996-1997 роках. Результати її обстеження показали, що цінність «здоров'я» представлена ​​як головна і домінуюча у студентства та молодих підприємців, у безробітних ж «здоров'я» знаходиться за значимістю лише на сьомому місці. Тут простежується явна позитивний зв'язок між ставленням до свого здоров'я та соціальним становищем особи.

У результаті дослідження ціннісних орієнтації старшокласників, проведених у 80-ті роки І.В. Дубровиной із співробітниками, на першому місці опинилася «хороша обстановка в країні і світі», другому - «цікава робота», третьому - «хороші і вірних друзів», четвертому - «здоров'я», п'ятому - «щасливе сімейне життя» і шостому - « любов ».

На основі отриманих результатів був даний ціннісно-орієнтаційний умовний портрет середньостатистичного старшокласника.

Головне в житті - це знайти цікаву роботу і хороших вірних друзів, за умови, що буде збережений мир на Землі і ти будеш здоровий.

Дуже важливо для людини мати хорошу сім'ю, засновану на взаєморозумінні і любові. Звичайно ж, треба бути впевненим у собі. Дуже важливо також бути інтелектуально розвиненим, підвищувати свою освіту, вести активну діяльну життя. Але все це можливо тільки за умови, що буде збережений мир на землі і ти будеш здоровий. Дуже важливо для людини мати хорошу сім'ю, засновану на взаєморозумінні і любові. Звичайно ж треба бути впевненим у собі. Дуже важливо також бути інтелектуально розвиненим, підвищувати свою освіту, вести активну діяльну життя. Але все це можливо тільки за наявності хорошої роботи і особистого щастя. Бажано також мати можливість для творчості, переживати красу природи і мистецтва. Мабуть є люди, які хочуть отримати суспільне визнання, бути незалежними, матеріально забезпеченими, але для мене це не головне в житті. І вже зовсім не слід витрачати своє життя на одержання тільки задоволень. Це негідно людини.

Вивчення ціннісних орієнтації старшокласників проводилося нами в школах м. Самари і Самарської області: обласному педагогічному ліцеї, школах № 43 і № 48 м. Самари, школі № 11 сел. Нагорний. Всього було обстежено 240 респондентів за методикою Рокича-Ядова.

Отримані дані були вивчені і оброблені за допомогою математичних і статистичних методів дослідження. Детальніше про методи та організації дослідження буде розказано в другому розділі нашої роботи. У результаті досліджень ціннісних орієнтації сучасних старшокласників ієрархія цінностей і цілей вишикувалася в такий спосіб: 1) «здоров'я», 2) «наявність хороших і вірних друзів», 3) «любов»; 4) «активна і діяльна життя '»; 5) « матеріально забезпечене життя »; 6)« щасливе сімейне життя »; 7)« цікава робота »; 8)« пізнання »; 9)« впевненість у собі »; 10)« свобода як незалежність у вчинках та діях »; 11)« громадське визнання »; 12)« життєва мудрість »; 13)« самостійність як незалежність у судженнях і вчинках »; 14)« загальна хороша обстановка в країні »; 15)« життя, повне задоволень і розваг »; 16)« краса природи і мистецтво »; 17)« творчість »; 18)« рівність »(Додаток 2, таблиця 1, рис. 1).

При цьому необхідно зазначити, що цінності-цілі «здоров'я» і «наявність хороших і вірних друзів» набрали практично однаковий рейтинг (4,7 і 4,9), але при цьому коефіцієнт варіації у цінності «здоров'я» (89%) значно вище , ніж у другої цінності (80%), а це говорить про те, що «здоров'я» не входить до ієрархічне ядро цінностей-цілей великого числа старшокласників (на відміну від цінності «наявність хороших і вірних друзів»). У багатьох респондентів цінність «здоров'я» розташувалася нижче восьмого місця, а це говорить про неоднорідність обстежуваної соціогруппи в її перевагу цінності «здоров'я» (Таблиця 1, рис.7).

Аналізуючи ієрархічну таблицю цінностей-цілей старшокласників, не можна не помітити, що всі вони як би розбилися на 4 групи: до першої увійшли: «здоров'я» і «наявність хороших і вірних друзів», по другу - «любов», «щасливе сімейне життя» , «матеріально забезпечене життя» і «активна діяльне життя»; в третю, найчисленнішу, - «життєва мудрість», «цікава робота», «загальна хороша обстановка в країні», «суспільне визнання», «пізнання», «самостійність» , «свобода», «впевненість», «задоволення»; у четверту - «краса природи і мистецтва», «рівність», «творчість».

Виходячи з цього, спробуємо дати ціннісно-орієнтовані портрет сучасного старшокласника:

Головне в житті - здоров'я і наявність хороших і вірних друзів. Важливе місце посідає кохання. Добре б мати хорошу сім'ю і бути матеріально забезпеченим, при цьому не обов'язково за рахунок хорошої цікавої роботи. Такі суспільно-соціальні цінності як свобода, хороша обстановка в країні, суспільне визнання може бути для кого-то і важливі, але не для мене.

Таблиця 1

Основні характеристики показників (цінності - цілі) на початку експерименту N = 120

- среднее значение i показателя де: Xi - середнє значення i показника

- среднее квадратическое отклонение i показателя Dxi - середнє квадратичне відхилення i показника

- коэффициент вариации i показателя влияние на их ценностные ориентации и мировоззрение оказывают ценности Западного мира. Vi - коефіцієнт варіації i показника вплив на їх ціннісні орієнтації та світогляд надають цінності Західного світу. Хоча, треба зауважити, що матеріальні цінності та розваги ще не стали для них головними в житті. Тим не менше, значення духовних та інтелектуальних цінностей істотно знизилося.

Далі розглянемо наявність і характер зв'язку між окремими цінностями-цілями в ієрархічній структурі старшокласника. Для цього скористаємося методом відображення взаємозв'язки в кореляційному графі, запропонованим естонським математиком Л. Виханду (67).

Як видно на малюнку, позитивні кореляційні зв'язки склалися лише між малозначними цінностями в структурі ціннісних орієнтації старшокласника. Кореляційне ядро сформувалося навколо цінності «задоволення», що займає 15 місце в ієрархічній структурі.

Найбільша кореляційний позитивний зв'язок утворилася між цінностями 13 і 14 (р = 0,471), що позначають відповідно «самостійність як незалежність у вчинках» і «свобода як незалежність у діях», що не дивно, оскільки обидва ці поняття є синонімами.

Позитивна кореляційний зв'язок встановлено також між цінностями «задоволення» і «матеріально забезпечене життя» (г = 0,268); «задоволення» і «свобода» (г = 0,276); «задоволення» і «впевненість» (г = 0,266) (Додаток 2 , таблиця 1).

Таким чином, старшокласники, мабуть, вважають, що життя, повна розваг і задоволень, передбачає матеріальний достаток, що в свою чергу призведе до впевненості в собі, волі і незалежності в діях (Мал. 10а).

Але нас, звичайно ж, найбільше цікавить наявність і характер зв'язку цінності «здоров'я» з іншими цінностями-цілями.

Як вже зазначалося вище, позитивних достовірних зв'язків між цінностями, що входять в ієрархічне ядро старшокласника, не виявлено. А от якщо розглядати зворотні (негативні) зв'язку, то тут утворилося дуже чітке кореляційне ядро навколо цінності (3) - «здоров'я» (рис.11).

Найбільш сильна достовірна зворотній зв'язок (р <0,001) виявлений між «здоров'ям» і «свободою» (г = -0,304); достовірна зворотній зв'язок (р <0,001) також виявлена ​​між «здоров'ям» і «самостійністю» (г = -0,229) ; «здоров'ям» і «щасливим сімейним життям» (г = -0,216); «здоров'ям» і «задоволеннями» (г = -0,231) (Додаток 2, таблиця 1).

Якщо розуміння того, що життя, повне задоволень і розваг, несумісна зі здоровим стилем життя може бути прийнято як позитивний момент, то уявлення про те, що турбота про власне здоров'я та дотримання здорового стилю життя можуть привести до ускладнень в сім'ї, і обмеженням у свободі і самостійності у вчинках і діях, потребує коригування з допомогою спеціальних технолого-педагогічних засобів.

Такий короткий аналіз дослідження ціннісних орієнтації сучасних старшокласників, яке дозволило сформулювати ряд завдань, вирішення яких необхідно запланувати в ході формування ціннісного ставлення до здоров'я:

1. Сприяти тому, щоб цінність «здоров'я» увійшла в ієрархічне ядро цінностей-цілей усіх учасників педагогічного експерименту.

2. При формуванні світогляду здорового способу життя домагатися гармонізації всієї системи ціннісних орієнтації особистості старшокласників.

3. У ході формування ціннісного ставлення до здоров'я долучати старшокласників до здорового стилю життя шляхом виховання у них відповідних потреб і мотивацій, роз'яснюючи, що гарне здоров'я не тільки не перешкоджає свободі і самостійності дій і вчинків, а, навпаки, є необхідним гарантом свободи вибору будь-якої форми життєдіяльності і запорукою її ефективності.

Тепер перейдемо безпосередньо до вивчення ставлення старшокласників до свого здоров'я.

Дослідженню відносин у фізичному вихованні надавалося велике значення як у нас в країні, так і за кордоном. Але основна увага при цьому приділялась визначенню простий оцінки відносин людини до певного аспекту фізичного виховання, тоді як набагато важливіше є проблема формування або зміни відносин, їх дійсний вплив на поведінку людини (134, с. 125).

Більшість педагогів і психологів вважають, що вимірювати необхідно кожен з трьох компонентів відносини: пізнавальний, емоційний, і поведінковий. Особливо широке поширення при цьому отримали стандартизовані опитувальні методи (215, 218, 219, 230, 242, 247, 248). Великого поширення набули також метод семантичного диференціала (К. Осгуд, 1957), при якому піддослідним пред'являють об'єкт відносини, і вони відзначають своє ставлення до нього за допомогою набору шкал (235), та метод поведінкового диференціала (Х. Тріандіс, 1964), який є загальним інструментом для вимірювання поведінкових намірів випробовуваних по відношенню до будь-якого об'єкта (244).

Однак у літературі з фізичного виховання поки не виділяється 3 компоненти відносин і не визнана необхідність вимірювання кожного з них (134, с. 130). При дослідженні відносин піддослідних до різних аспектів фізичного виховання фахівці фізичної культури і спорту зазвичай з'ясовують у загальних рисах, що стосунки ці, як правило, позитивні, хоча іноді нижче бажаного рівня.

При вивченні ставлення до свого здоров'я школярів Г. Кеньон використовував вербальні методи дослідження, в результаті було з'ясовано позитивне в цілому ставлення. Дивно було б отримати негативний результат при такому формальному підході.

Інший дослідник Т. шланги показав, що при заняттях фізичною культурою і спортом позитивно змінюється ставлення до співпраці (239).

Д. Хеллісон виявив, що заняття фізичними вправами досить ефективно впливають на зміну ставлення до самого себе (226).

Інші дослідники (Р. Зайонг і Д. Фелкер) встановили достовірну позитивну зв'язок між самоповагою людини і сприйняттям свого тіла (220, 249).

Досліджуючи мотиви, по яких більшість суб'єктів починає займатися фізичними вправами, зарубіжні дослідники: С. Бідля (210), Л. Венцель (246), Б. Кіркгельд з співавторами (229) - встановили, що більшість обстежуваних пов'язали це з наміром зміцнити своє здоров'я . Проте істотну роль у мотивації занять фізичними вправами грають і інші цінності: привабливість постаті, престижність занять, спілкування та ін

Грунтовні дослідження відносин литовських школярів до фізичної культури і когнітивного компонента співвідношення їх до ЗСЖ провели в 1998 році К.К. Кардяліс і І.Ю. Зіозіене. Зокрема, вони встановили, що основними мотивами занять фізичними вправами у хлопчиків є суперництво і захопленість, а у дівчаток - краса тіла.

71% хлопчиків у 9-10 класах позитивно оцінюють уроки фізичної культури, тоді як у дівчаток ця цифра складає 27,8%. Про те, що здоров'я залежить від ЗСЖ і ЗСЖ вказали 44,4% хлопчиків та 40,7% дівчат старшого шкільного віку. Позитивно оцінюють свій рівень знань про здоров'я 35% хлопчиків і 28% дівчаток. Джерела знань про ЗСЖ: засоби масової інформації - хлопчики - 28%, дівчатка - 26%; батьки-відповідно 17% і 19%; вчитель біології - 13% і 11%; вчитель фізичної культури - 6% і 4%. 40% вчителів фізичної культури оцінюють свої знання в області ЗСЖ як незадовільні. У ході дослідження не виявлено достовірна взаємність між показниками наявності знань з фізичної культури і ЗСЖ і ставленням (формальним) до занять фізичною культурою (р = 0,19).

В. І. Столяров із співробітниками (54, 171, 173) провели дослідження ставлення учнів до своєї тілесності: чи представляє тіло і різні його параметри (статура, здоров'я, фізичні якості, рухові здібності) цінність для них, як вони оцінюють свій фізичний стан і його різні параметри, виявляють чи турботу про них, які кошти використовують при цьому, на які культурні норми, зразки і правила поведінки орієнтуються, який рівень їх знань про свій організм, засоби й методи впливу на нього. На підставі отриманих результатів дослідниками були сформульовані інноваційні концептуальні пропозиції щодо перебудови існуючого фізичного виховання.

Укладаючи огляд досліджень відносин у фізичному вихованні, відзначимо, що в переважній більшості робіт дослідники прагнули з'ясувати, як окремі групи людей дивляться на певні явища й аспекти фізичного виховання та його компоненти. Зовсім мало робіт, у яких отримані результати дозволяли б з'ясувати, як формуються ці відносини, як їх можна змінити в потрібному напрямку, пов'язати з реальною поведінкою.

У своєму дослідженні відносин ми виходимо з наступного: хоча логічно відносини є гіпотетичними конструкціями (тобто їх наявність передбачається, але не піддається об'єктивним спостереженням), вони проявляються в усвідомленому досвіді, вербальних реакціях, поведінці. Концепція відносин виникла як результат спроб осмислення спостережуваних регулярностей в поведінці індивіда. Характер відносини визначається на підставі спостережуваних і оцінюваних реакцій індивіда (позитивних або негативних, в залежності від висловлених суджень).

Висновок про ставлення, що не піддається безпосередньому визначенню, повинно робитися на підставі поведінкових проявів. Хоча людина здатна оцінити власне ставлення за своїми внутрішніми переживань, тільки його суспільна поведінка може бути піддано об'єктивного дослідження (188).

Враховуючи вищевикладене, ми розробили анкету, що включає в себе 12 компонентів ЗСЖ, в якій індивід відбивав ступінь свого поведінкового відносини за 5-бальною шкалою до кожного з перерахованих в ній компонентів (Додаток 5).

Потім вираховувався «вагу» кожного компонента в балах і визначався відсоток учнів, які дотримуються тієї чи іншою мірою відносини до компонентів ЗСЖ (Додаток 6, таблиця 1, рис. 2, 3).

Таким чином, вдалося з достатньою об'єктивністю оцінити поведінковий компонент ставлення старшокласників до здорового способу і стилю життя. У колишніх дослідженнях ставлення учнів до компонентів ЗСЖ, як правило, на вербальному рівні оцінювалися їх переконання і наміри. Проте, якщо учень говорить про те, що він переконаний у важливості фізичних вправ для зміцнення здоров'я, що добре здоров'я його мета, і що він має намір щодня проробляти комплекс фізичних вправ, наскільки велика ймовірність того, що він дійсно буде це робити? Якщо ми знаємо про учня тільки це, то ймовірність невелика. Залежність між ставленням і поведінкою тут досить слабка (134, с. 128). Необхідно мати інформацію про те, що справді зазвичай робить учень, а не те, що він хотів би робити чи вважає за потрібне робити.

Парадокс ставлення людей до свого здоров'я полягає саме в тому, що всі визнають необхідність турботи про збереження та зміцнення свого здоров'я, але мало хто що-небудь для цього робить.

У результаті проведених досліджень поведінкового компонента ставлення старшокласників до свого здоров'я з'ясувалося, що систематично виконують умови здорового способу і стилю життя 23% всіх обстежуваних; майже завжди дотримуються ЗСЖ -19%, іноді - до 24%, майже ніколи - 14%, ніколи - 20% (Додаток 6, рис.2). Як бачимо, кількість учнів, регулярно наступних правилами ЗСЖ (23%), практично збігається з даними МОЗ Росії про кількість здорових випускників, які закінчують наші школи (25%). Це ще раз підтверджує те, що здоров'я учнів в основному залежить від способу і стилю життя, яких вони дотримуються (113, 140, 166).

Аналізуючи показники ставлення старшокласників до компонентів ЗСЖ, відзначимо, що найвищий бал має компонент, що позначає «невживання наркотичних речовин» - 4,74 (всього 2 особи з 120 старшокласників регулярно приймають наркотики). Це дещо не узгоджується з тими цифрами, які призводять по шкільній наркозалежності органи охорони здоров'я. Можливо, це пов'язано з тим, що найбільше поширення наркотики отримали в середовищі 6-9-класників, а в. середовищі старшокласників картина більш благополучна.

Другим за ступенем виконується ™ йде показник «гігієнічні процедури» - 3,98 бали, третім і четвертим - «невживання алкоголю і нікотину» - відповідно 3,51 і 3, 64 бала.

Насторожує той факт, що визначальний компонент ЗСЖ - «рухова активність» - набрав лише 3,25 бала. Це означає, що регулярно займаються фізичними вправами лише 16 людей із 120 обстежених.

Останні місця по виконуваності зайняли такі компоненти, як нетрадиційні системи оздоровлення, «прийоми психорегуляції, загартовування і масажу». Це, мабуть, пов'язано з недостатньою поінформованістю старшокласників про їх благотворний вплив на здоров'я та відсутністю навичок застосування даних факторів ЗСЖ.

Підводячи підсумок дослідження ставлення старшокласників до компонентів ЗСЖ, сформулюємо основні положення щодо формування ціннісного ставлення до здоров'я, що випливають з аналізу результатів цього дослідження (на додаток до завдань, сформульованим за результатами дослідження ціннісних орієнтації старшокласників).

1. Домогтися 100%-го відмови старшокласників від шкідливих звичок, пов'язаних із систематичним вживанням алкоголю, нікотину, наркотичних речовин, так як вони несумісні з ЗСЖ і ЗСЖ.

2. Залучити як можна більше число старшокласників до регулярних занять фізичними вправами, так як рухова активність є визначальним чинником формування ЗСЖ і ЗСЖ, що регламентує всі інші компоненти; раціональний режим життєдіяльності, що включає в себе гігієну праці, відпочинку, харчування; застосування методів контролю і самоконтролю за своїм станом; відмова від шкідливих звичок та ін

3. Приділити належну увагу формуванню когнітивного компонента, що включає, перш за все, знання, вміння та навички в області загартовування; психорегуляції свого стану; масажу і самомасажу, методи та прийоми контролю і самоконтролю свого фізичного і психічного стану; різних оздоровчих систем і технологій.

Глава 2

Дослідно-експериментальна робота з формування ціннісного ставлення старшокласників до здоров'я в процесі фізичного виховання

2.1 Підходи до визначення змісту і методів фізичного виховання старшокласників, орієнтованого на пріоритет здоров'я

Проблема формування та збереження здоров'я підростаючого покоління є однією з основних у будь-якому суспільстві, думає про своє майбутнє.

У Росії ще в 1800 році з'явилося перше навчальний посібник «Перше поняття про те, як живе наше тіло, що для нього корисно, що шкідливо» (59), що орієнтує на вивчення власного організму, що складається з практичних порад і правил, як зберегти здоров'я дітей , що у школу. Тоді цей напрям називалося діететіка.

До початку нашого століття вже існувала науково обгрунтована точка зору провідних вчених країни на роль і значення формування здоров'я (41, 119). Особливо підкреслювалося, що саме школа повинна впливати на добрі звичаї і смаки дітей (185, с. 10), заняття ж слід проводити в атмосфері доброзичливості, тим самим прищеплюючи основи етики взаємовідносин, спонукати добрі звичаї (177, с.46).

У роки радянської влади державою і урядом приділялася велику увагу збереженню і зміцненню здоров'я дітей та юнацтва і центр цієї роботи знаходився в дошкільних, середніх та вищих навчальних закладах. Незважаючи на всі вжиті заходи, до кінця 80-х років в країні склалася тривожна ситуація зі станом здоров'я підростаючого покоління, яка в наш час перетворилася вже на катастрофічну. Основною причиною такого становища, на наш погляд, було те, що діти в процесі проведених оздоровчих заходів залишалися пасивним об'єктом впливу, яке не розуміє ні ролі, ні значення цих впливів на свій організм (192). Неуцтво у питаннях екології людини, здоров'я, здорового способу і стилю життя, відсутність культури поведінки завжди говорили про низьку ефективність організації процесу фізичного та фізкультурного виховання підростаючого покоління.

На Першій Російської Асамблеї «Здоров'я народів Росії» (травень 1991 р.) були представлені дослідження, які підтверджують, що у всіх типах і видах навчальних закладів реалізується та дидактика і такий зміст освіти, яке заважають духовному і фізичному розвитку особистості (148).

Таким чином, до теперішнього часу назріла необхідність в оптимізації процесу фізичного виховання з метою досягнення найбільшого і безумовного ефекту зміцнення здоров'я (73, 131,136, 149, 150).

З цією метою нами була зроблена спроба визначити зміст і методи фізичного виховання, орієнтованого на пріоритет здоров'я. Пріоритет здоров'я у фізичному вихованні ні в якому разі не заперечує спортивну складову цього процесу, а лише визначає і виділяє головне завдання фізичного виховання - збереження і зміцнення здоров'я та формування потреби у здоровому способі та стиль життя підростаючого покоління.

У нашому розумінні, фізичне виховання, орієнтоване на пріоритет здоров'я, - це таке фізичне виховання, в процесі якого в учня формується усвідомлене ціннісне ставлення до свого здоров'я, а також формується потреба до здорового способу і стилю життя. Це положення є визначальним змістом фізичного виховання оздоровчої спрямованості.

У попередньому розділі нами було встановлено, що гармонія фізичного і психічного стану людини найбільш досяжна в процесі фізичного виховання особистості (181). Також була обгрунтована методологія і концепція формування ціннісного ставлення до здоров'я, яка коротко може бути представлена ​​як цілеспрямований двосторонній (вчителя та учня) психолого-педагогічний процес спеціально організованої, ціннісно-орієнтованої (на здоров'я), творчої діяльності по становленню і вдосконаленню свого фізичного і психічного здоров'я, в ході якої відбувається свідоме прийняття світогляду здорового способу життя, а також активне вольове здійснення здорового стилю життя кожної особистості.

На рис.8 представлені етапи і складові процесу формування всіх чотирьох компонентів ціннісного ставлення до здоров'я: когнітивного, емоційного, поведінкового, вольового. Проведені потім дослідження ціннісних орієнтації і відносин старшокласників до здоров'я і компонентів здорового стилю життя дозволили визначити ряд завдань вирішення яких необхідно передбачити в ході організації і проведення ціннісно-орієнтованої на здоров'я діяльності учнів, а також під час розробки програми педагогічних впливів і технологій, сприяють цьому процесу .

Формування ціннісного ставлення до здоров'я передбачає формування всіх його складових компонентів. Причому формування кожного компонента не може відбуватися ізольовано від формування інших, оскільки всі вони тісно взаємопов'язані і спрямовані на досягнення єдиної мети. Неможливо уявити собі формування пізнавального чи поведінкового компонента без вольового управління. Точно так само, емоційний компонент формується в тісній єдності з поведінкових і когнітивним компонентом. Незважаючи на це, формування кожного компонента має свої специфічні завдання, засоби, методи.

Пізнавальний компонент формується шляхом отримання учнями відповідних знань. Основне завдання, яке вирішується у процесі отримання цих знань, - формування світогляду ЗСЖ. Освоєння інтелектуального потенціалу фізичної культури має поєднуватися з вихованням пізнавальної активності учнів, оволодінням ними методів пошуку і використання потрібної інформації, освоєнням методів аналізу виконуваних дій на основі осмисленого ставлення до виконуваної діяльності.

Змістом когнітивного компонента ціннісного ставлення до здоров'я повинні стати поняття і уявлення, що складаються на основі конкретних знань і рухового досвіду, що допомагають займаються пізнати своє тіло, функції свого організму, різноманітність рухових можливостей, якими він володіє; отримати уявлення про власний розвиток, засобах збереження здоров'я, вдосконалення організму, про різні параметри власних дій. Освоюючи таким чином інтелектуальний компонент, учні вчаться керувати своїм здоров'ям і контролювати свій стан, розвиток і підготовленість. Формування здатності до самоаналізу і вміння користуватися вимірювальними інструментами і простими тестами для оцінки свого функціонального стану і психофізичних можливостей дозволяє школярам вести самоконтроль за станом здоров'я. Конкретні знання про різні засоби фізичної культури і про їх позитивний вплив на організм створюють передумови для їх трансформації в потребу здорового стилю життя. При формуванні когнітивного компонента ціннісного ставлення до здоров'я у старшокласників ми використовували теоретичні відомості про людину, її природу, призначення, екології, функціонуванні, взяті з робіт відомих філософів, педагогів, психологів, фізіологів (4, 15, 40, 43, 80, 82, 84, 135, 176, 182,190, 231, 241).

Для навчання старшокласників прийомів самоконтролю за своїм здоров'ям застосовувалися такі методики:

- Для оцінки дихальної системи:

проби Штанге, Генчі, Серкина (164, с.27), проба Шафрановський (164,

с.28), проба Розенталя (164, с.29).

-Для оцінки функціонального стану серцево-судинної систе ми:

тест Руф'є, ортостатична проба, вимірювання частоти серцевих скорочень і артеріального тиску, трехмоментная стандартна проба Летунова, індекс Серкина (164, с.ЗО, 31).

-Для оцінки стану нервово-м'язових апарату: теппінг-тест, динамометрія кисті, кінематометріческіе тести.

(170), тест Купера (164, с.33-35). -Для оцінки рівня фізичної працездатності: гарвардський степ-тест, PWC (170), тест Купера (164, с.33-35). Основним завданням при формуванні емоційного компонента ціннісного ставлення до здоров'я є постійне збереження учнями в процесі фізкультурно-оздоровчої діяльності ціннісної орієнтації на здоров'я та здоровий спосіб життя. Це досягається шляхом вироблення умовного рефлексу на об'єкт ціннісного ставлення за допомогою позитивного підкріплення (стимулів). Формування емоційної компоненти відбувається також у процесі фізкультурно-оздоровчої діяльності, в ході якої школяр за допомогою спеціальних оздоровчих технологій (107, 132, 207, 217, 222, 224, 227, 233), психотехнічних методик (9, 11, 20, 72, 76, 78, 89, 90, 115, 120, 151, 154, 156, 158, 174, 180, 209), ментальних тренінгів (53, 167, 184, 211, 234) вчиться здійснювати контроль за своїм психофізичним станом, регулювати його відповідно до мінливих умов життєдіяльності, ефективно протистояти психічні стреси.

Розглянемо деякі з перерахованих вище методик.

Заняття-тренінг являє собою інтенсивний спосіб навчання, різновид нового напряму педагогіки, що забезпечує високу пізнавальну активність учня в оволодінні необхідними практичними знаннями й уміннями. Значна інтенсифікація навчального процесу забезпечується, з одного боку, за рахунок інтеграції педагогічного і психологічного знання, з іншого - за рахунок організаційної форми навчання: навчально-тренувальної групи.

Самовдосконалення включає три взаємопов'язані компоненти: самопізнання, самоконтроль (або саморегуляцію), саморозвиток. Найважливішим інструментом кожного з них є рефлексія - діяльність людини, спрямована на осмислення власних дій, своїх внутрішніх станів, почуттів, переживань, аналіз цих станів і формування відповідних висновків (72).

У заняттях психотехнікою рефлексія - основний шлях отримання нових знань про себе. Володіння психотехнікою необхідно тим, хто займається фізичним і духовним вдосконаленням і самосовершествованіем.

Зміст всіх існуючих психотехнік - досягнення і підтримання високої психічної, духовної та фізичної форми за допомогою спрямованого уявного зосередження (72).

Більшість програм, спрямованих на саморозвиток людини, засноване на чотирьох способах самопізнання та саморегуляції.

Спосіб перший - релаксація - фізичне і психічне розслаблення.

Мета релаксації - підготовка тіла і психіки до діяльності, звільнення від зайвого нервового напруження. Це необхідно в стресових ситуаціях, що вимагають витримки і самовладання (іспит, змагання і т.п.).

Спосіб другий - концентрація - зосередження свідомості на певному об'єкті своєї діяльності.

В основі концентрації лежить управління своєю увагою. Цей спосіб може бути використаний для переходу в особливий вид творчого стану - медитацію.

Спосіб третій - візуалізація - створення внутрішніх образів у свідомості людини. Іншими словами, активізація уяви за допомогою слухових, зорових, дотикових та інших відчуттів. Візуалізація допомагає людині відтворити ті відчуття, які він відчував колись, тобто активізувати свою емоційну пам'ять. За допомогою візуалізації ми змушуємо працювати свою підсвідомість.

Спосіб четвертий - самонавіювання - створення установок, що впливають на підсвідомі механізми психіки. Самонавіювання - це твердження, що успіх можливий за допомогою слів, звернених до себе. Ці слова підсилюють віру в те, що ви в змозі досягти своєї мети і вказують напрям, в якому треба йти. Самонавіювання - основний спосіб самопобужденія чи саморегуляції, разом з тим це спосіб самопізнання (72).

Релаксація, концентрація, візуалізація та самонавіювання - прийоми, на яких засновані різні техніки саморегуляції і фізичного і духовного самовдосконалення.

), разработанная в Германии в 20-30 годах нашего столетия (120). Найпоширеніша методика психофізичного впливу у фізичному вихованні - це аутогенне тренування (AT), розроблена в Німеччині в 20-30 роках нашого століття (120). Її мета - психічне і фізичне оздоровлення людини за допомогою самонавіювання в стані релаксації. может овладеть каждый человек, стремящийся к самосовершенствованию (72). Прийомами AT може опанувати кожна людина, що прагне до самовдосконалення (72). - психорегулирующая тренировка (ПРТ), отличающаяся тем, что в ней формулы внушения не проговариваются самим субъектом, а произносятся другим человеком (9). Різновид AT - психорегулюючий тренування (ПРТ), що відрізняється тим, що в ній формули навіювання не проговорюються самим суб'єктом, а вимовляються іншою людиною (9).

Американські психологи Р. Ділтс, Т. Халлбан, С. Сміт (78) розробили психотехнічних методику, засновану на принципах і методах нейро-лінгвістичного програмування (ІШП). За допомогою цієї методики (за їх твердженням) можна змінити свою поведінку; спосіб життя; переконання; систему цінностей, яка допомагає нам орієнтуватися в цьому світі; свою суть, по якій ми вибираємо цінності, змінюємо стосунки. Основний механізм НЛП - за допомогою ідентифікації (перехід зі стану в бажаний) і візуалізації перепрограмування (реімпрінтінг) раніше сформованих переконань, які формують особистість. Таким чином, за допомогою НЛП можна змінити переконання, які підтримують такі нездорові звички, як куріння, вживання алкоголю, наркотиків, і тим самим відкрити шлях до здоров'я і благополуччя.

П.В. Бундзен із співробітниками розробили ряд оздоровчих технологій, здатних забезпечити формування стійких особистісних установок на здоровий спосіб життя (53, 184, 211). У ході своїх досліджень вони підтвердили той факт, що оздоровчий ефект фізичних вправ, націлений на зміцнення психічного здоров'я, може бути значно посилений за рахунок поєднання в єдину систему методів фізичного і психічного тренінгів (79). У результаті ними була розроблена концепція розвивальної психофізичного тренування - ментального тренінгу. Суть даної концепції полягає у використанні взаємозбагачуючим ефекту фізичних вправ і психотренінгу для гармонійного розвитку особистості. На основі цієї концепції була створена система інтегративної тренування (ІПФТ).

У ході досліджень ІПФТ показала свою ефективність у посиленні оздоровчого ефекту фізичних вправ, підвищення мотивації до занять фізичною культурою. Застосування ІПФТ в школах Красноярська дозволило добитися зміни ціннісних орієнтації в старших класах, істотно змінити стиль поведінки школярів (52, 53).

Основне завдання, яке вирішується при формуванні третього компоненту ціннісного ставлення учнів до здоров'я - поведінкового - формування здорового стилю життя за допомогою спеціальних поведінкових установок. Основним засобом вирішення цього завдання є фізичні вправи. Провідну роль рухової активності (фізичних вправ) у формуванні здорового способу і стилю життя відзначають багато фахівців фізичного виховання (26, 28,40, 56, 57, 87, 94).

З допомогою фізичних вправ формуються всі чотири компоненти ціннісного ставлення до здоров'я.

У цьому контексті розробка фізичних вправ у діяльності, вчинок, розгортання рухових дій у смислові утворення, що сприяють формуванню ціннісно-мотиваційної структури особистості стає нагальним завданням фізичного виховання з оздоровчою спрямованістю (196, с.9).

Фізичні вправи, крім загальновизнаною користі для здоров'я, вважаються прекрасним засобом, що сприяє розвантаженню нервової системи. Не слід забувати і ще про одне оздоровчому аспекті фізичних вправ, пов'язаному з чималими зусиллями, зробивши які учень відчуває певну задоволеність, почуття здобутої перемоги над собою. Це створює позитивний емоційний фон, позначається на вчинках і способі мислення людини (139, с.48).

Основним завданням при формуванні четвертого компонента ціннісного ставлення до здоров'я - вольового - є формування вольової сфери старшокласника.

Воля виховується через вольові дії та процеси, специфіка яких закладена у вольових зусиллях. Представляється найбільш доцільним розглядати волю як функцію організації важкою діяльності, яка обумовлює її початок і виконання, а мотив - спонукальна детермінація волі, яка сприяє стимуляції діяльності. Важливим джерелом виникнення мотивів вольової діяльності є усвідомлення громадських та особистих потреб та цінностей (198, с.49).

Для формування вольових зусиль у діяльності важливо регулярне проходження вимогам необхідності. Проте, щоб не сталося зриву волі, треба володіти прийомами зняття напруги - релаксації.

Вольові зусилля виявляються на основі пізнання, вивчення своїх можливостей, способів здійснення вольової діяльності. У залежності від стійкої спрямованості та особливостей готовності до прояву вольових зусиль можна судити про сформованість різних вольових якостей людини. Вольові якості не тільки виявляються, але і формуються через вольові зусилля. Вольові якості характеризують потенційну бік вольових зусиль, стають гарантією готовності до сталого і ефективного їх прояву (198, с.62).

Одні вольові якості необхідні, щоб приступити, до будь-якої діяльності, а інші - щоб її ефективно здійснити. Наведемо основні ланки психічного управління діяльністю із зазначенням вольових якостей, які беруть участь у її реалізації:

1. Ініціація діяльності (вибір цілі, одержання завдання і її з'ясування)-ініціативність, допитливість, свідомість.

2. Планування ходу діяльності - організованість, самостійність.

3. Підготовка зовнішніх умов і внутрішніх передумов - самостійність, організованість.

4. Організація керуючих і-виконавчих ланок -* організованість, самовладання.

5. Взаємодія з зовнішнім і внутрішнім середовищем - терплячість, працездатність, надійність.

6. Комплексна обробка інформації та процес прийняття рішень - рішучість, упевненість.

7. Комунікація між керівниками ланками - свідомість, сумлінність.

8. Координація взаємодії керуючих ланок - цілеспрямованість.

9. Регулювання виконавчих ланок діяльності - активність, надійність.

10.Контроль над процесами виконання завдань і уточнення плану дій - наполегливість.

11. Заключна оцінка ходу і результатів діяльності - відповідальність, свідомість.

Таким чином, вольові якості, будучи індивідуальними рисами особистості людини, визначають успішність складної діяльності, тобто її доцільність, безперервність, надійність, ефективність (49, с. 143-144).

Завершуючи огляд засобів і методів формування компонентів ціннісного ставлення до здоров'я у старшокласників, слід зазначити, що реалізація концепції фізичного виховання з оздоровчою спрямованістю сама собою має на увазі використання найбільш перспективних валеологічних теорій, напрацювань, технологій (6, 7, 8, 10, 48, 60, 101, 146, 175,177,191).

На закінчення, підкреслюючи єдність усіх компонентів ціннісного ставлення до здоров'я, наведемо схему цілісного процесу формування потреби у здоровому способі та стиль життя у школярів, розроблену М.Я. Віленським (64, 65).

Поетапний характер даного процесу можна представити так. На першому етапі руйнуються негативні стереотипи поведінки учнів у цій сфері з опорою на їхні інтереси і потреби; підвищується емоційний фон занять, педагогічні впливи носять яскравий, вражаючий характер, що відповідає внутрішній настрою школярів, причому мети діяльності повинні бути їм зрозумілі і відносно доступні; зміст діяльності сприяє усуненню в учнів почуття власної обмеженості, що досягається адекватною самооцінкою і заохоченням їх зусиль. На другому етапі відбувається розвиток виявлених в учнів здібностей, що надає їх діяльності особистісно-значущий зміст: вони забезпечуються змістовною інформацією про результативність своєї діяльності; вчитель сприяє перетворенню потенційних здібностей кожної особистості в реалізовані. На третьому етапі при усвідомленні особистої та суспільної значимості ЗСЖ учні виявляють ініціативу, ставлять перед собою конкретні цілі, чому сприяють зрослий рівень знань і накопичений практичний досвід.

Специфічним ядром практичного боку фізичного виховання є ті відносини, які складаються в процесі ціннісно-орієнтованої фізкультурно-оздоровчої діяльності, і які розвивають духовну і психофізичну сферу особистості, збагачують її ідеалами, нормами поведінки, ціннісними орієнтаціями, сприяють самоорганізації, самоврядуванню, самоосвіти, самовиховання і самовдосконалення школярів.

Ми згодні з думкою багатьох фахівців фізичної культури і спорту, що назріла необхідність введення в шкільний розклад третього уроку - «уроку здоров'я». Ми тільки категорично проти того, щоб він був теоретичним і носив суто освітній характер. Проведені нами дослідження показали низьку ефективність такої традиційної організації уроку. Найбільш дієвою виявилася форма, при якій заняття проводилися у формі лабораторних тренінгів. На таких заняттях учні, поряд з теоретичними знаннями, отримували практичні навички в оволодінні психотехническими технологіями, методами регулювання та контролю за своїм психофізичним станом, вчилися ставити ближні і віддалені цілі, підбирати відповідні засоби для їх вирішення, складали програми свого власного перетворення. Тим самим на практиці ми створювали зацікавлену творчу атмосферу занять, на яких учні самі ставали учасниками дослідницького процесу з формування знань, умінь і навичок щодо становлення та вдосконалення свого психофізичного здоров'я.

и II главах, нами сформулированы подходы и методические принципы, рекомендуемые при организации и проведении процесса физического воспитания с оздоровительной направленностью. Враховуючи викладене в I і II розділах, нами сформульовані підходи та методичні принципи, що рекомендуються при організації та проведенні процесу фізичного виховання з оздоровчою спрямованістю. 1. Здійснення особистісно-діяльнісного підходу в організації та

проведення процесу фізичного виховання, орієнтованого на пріоритет здоров'я школярів, оскільки поза діяльності фізичне виховання просто не можливо.

2. Реалізація фізичного виховання через активну пізнавально-перетворюючу позицію особистості школяра, що формується шляхом залучення його до творчої, творчу, ціннісно-орієнтовану фізкультурно-оздоровчу діяльність щодо становлення та вдосконалення свого психофізичного стану і формування потреби здорового способу і стилю життя, заснованим на ціннісному відношенні до здоров'я .

3. Гуманізація процесу фізичного виховання шляхом здійснення переходу від жорсткого нормативного методу оцінки рухової підготовленості учнів до методу прогресуючого психофізичного розвитку.

4. Демократизація процесу, фізичного виховання, обумовлена ​​свободою вибору форм, засобів і методів фізкультурно-оздоровчої діяльності.

5. Додання світоглядного характеру процесу формування пізнавального компонента фізичного виховання.

6. , ПРТ, НЛП), ментальных тренингов, других инновационных оздоровительных технологий. Застосування найбільш ефективних методик, заснованих на єдності психічних і фізичних впливів (ІПФТ і ПФТ), психотехнічних методик (AT, ПРТ, НЛП), ментальних тренінгів, інших інноваційних оздоровчих технологій.

7. Реалізація принципів єдності і цілісності в процесі формування пізнавального, емоційного, поведінкового і вольового компонентів ціннісного ставлення до здоров'я у старшокласників.

Ціннісно-орієнтована фізкультурно-оздоровча діяльність

2.2 Організація, зміст і методи дослідно-експериментальної роботи з формування ціннісного ставлення учнів до здоров'я в процесі фізичного виховання

Робота виконувалася у науково-дослідної лабораторії «Здоров'я» та лабораторії проблем змісту і методів фізичного виховання Самарського державного педагогічного університету. У констатирующем експерименті брали участь учні Самарського обласного педагогічного ліцею, загальноосвітніх шкіл № 43, 48> 99 Промьшшенного району м. Самари та загальноосвітньої школи № 11 с. Нагорний р. Чапаєвська.

Преобразуще-формуючий експеримент проводився на базі загальноосвітньої школи № 43 і Самарського обласного педагогічного ліцею.

Дослідження проводилися у кілька етапів.

На першому етапі (1985-1995 рр..) Вивчалися організація, постановка та ефективність педагогічного процесу фізичного виховання учнів м. Самари і Самарської області. Ефективність фізичного виховання оцінювалася за показниками здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів 1-11 класів. Всього було обстежено приблизно 2500 дітей, підлітків, юнаків та дівчат.

На підставі аналізу результатів дослідження були виявлені суперечності, що заважають ефективному здійсненню фізичного виховання, зроблені висновки, в яких обгрунтовувалися причини незадовільного стану здоров'я та фізичного розвитку учнів, визначено проблема і коло завдань, призначених для вирішення на другому і третьому етапах дослідження.

Результати досліджень були опубліковані та обговорені на Міжнародній науково-практичній конференції в г.Калининграде в 1997 р. (39) та на Всеросійській науково-практичній конференції в г.Карачаевске в 1998 р.

На другому етапі (1995-1998 рр..) Нами була проведена робота по вивченню та аналізу новітньої вітчизняної та зарубіжної науково-методичної літератури з питань організації та здійснення фізичного виховання підростаючого покоління. Всього з даної тематики було вивчено понад 250 публікацій.

У результаті осмислення даних констатуючого експерименту та інформації, отриманої при вивченні наукової літератури з проблеми дослідження, були визначені тема, мета, завдання та методи роботи, а також сформульовано гіпотезу.

На базі оздоровчого центру загальноосвітньої школи № 43 протягом двох років апробовувалися різні форми організації та проведення оздоровчої роботи з учнями, інноваційні оздоровчі технології, вівся пошук найбільш оптимального та ефективного їх використання в процесі фізичного виховання в школі.

На основі проведеного теоретичного дослідження та практичного досвіду використання інноваційних технологій були визначені зміст, форма, засоби і методи фізичного виховання з оздоровчою спрямованістю, розроблена методологічна концепція формування ціннісного ставлення до здоров'я.

Результати досліджень, проведених на другому етапі роботи, були обговорені й опубліковані на Міжвузівських науково-практичних конференціях у м. Самара в 1998 р.

На другому етапі був також проведений преобразующе-формірущій педагогічний експеримент з формування ціннісного ставлення до здоров'я у старшокласників у процесі фізичного виховання з учнями обласного педагогічного ліцею.

У ході експерименту учні на заняттях-тренінгах отримували необхідні знання про свій організм і умови ЗСЖ, навчалися прийомам контролю і самоконтролю за своїм психічним, фізичним та функціональним станом, освоювали інноваційні оздоровчі технології, що сприяють формуванню ЗСЖ, вмінню регулювати свій психологічний стан в залежності від зовнішніх умов.

У процесі отримання знань, умінь і навичок перед учнями ставилися завдання розвиваючого характеру, вдумливого, осмисленого підходу до процесу навчання. Такі завдання, що вимагають теоретичного і практичного дослідження, створювали зацікавлену творчу атмосферу на навчальних заняттях, що сприяє формуванню потреби в освоєнні цінностей здоров'я і ЗСЖ.

Зразкові завдання з формування психофізичного здоров'я особи, що вимагають теоретичного і практичного дослідження:

1. Визначити частоту серцевих скорочень при заданому навантаженні.

2. Визначити величину навантаження при заданій частоті серцевих скорочень.

3. Визначити залежність частоти серцевих скорочень від величини навантаження і відобразити її на графіку.

4. Провести тестування певних рухових здібностей з подальшою їх інтерпретацією та оцінюванням.

5. Проведення психологічного тестування особистісних особливостей з подальшою інтерпретацією та оцінюванням.

У проведенні педагогічного експерименту можна умовно виділити три етапи формування ціннісного ставлення до здоров'я.

На першому етапі основним завданням було формування інтелектуальної бази учнів (когнітивного компонента ціннісного ставлення до здоров'я) і пробудження активної пізнавальної позиції в освоєнні цінностей здоров'я і ЗСЖ.

На цьому етапі старшокласники вчилися вирішувати завдання з формування окремих компонентів здоров'я і ЗСЖ. Зразкові завдання з формування психофізичного здоров'я особистості:

1. За допомогою яких засобів можна домогтися зниження ваги тіла?

2. За допомогою яких методів і прийомів можна домогтися нормалізації сну?

3. Яким чином слід харчуватися, щоб уникнути накопичення холестерину в кровоносних судинах?

4. Які вправи необхідні для запобігання розвитку плоскостопості?

5. За допомогою яких засобів можна добитися формування правильної постави?

6. За допомогою яких засобів і методів можна добитися позбавлення від простудних захворювань?

На другому етапі проведення експерименту старшокласникам пропонувалося вже рішення проблем у процесі формування психофізичного здоров'я особи, що, природно, передбачало більш високий рівень пізнавальної діяльності, що вимагає реалізації всіх творчих, інтелектуальних, вольових і емоційних сил особистості.

Зразкові проблеми, що виникають у процесі формування здоров'я і ЗСЖ, пропоновані для вирішення старшокласникам:

1. Визначити та обгрунтувати засоби і методи вирішення проблеми нормалізації ваги тіла.

2. Визначити та обгрунтувати прийоми і методи вирішення проблеми нормалізації сну.

3. Розробити приблизний раціон харчування, що сприяє вирішенню проблеми накопичення холестерину в крові.

4. Скласти та обгрунтувати систему вправ для вирішення проблеми запобігання плоскостопості.

5.Разработать і обгрунтувати методику застосування спеціальних засобів для вирішення проблеми формування правильної постави.

6.Найті шляхи вирішення проблеми позбавлення від простудних захворювань. На третьому етапі педагогічного експерименту старшокласники складу лялі і реалізовували на практиці (з допомогою вчителя) індивідуальну про граму корекції, становлення і вдосконалення свого психофізичного стану, в якій намічалися орієнтири, до яких необхідно прагнути для досягнення своєї мети - психофізичного здоров'я особистості.

Програма досягнення психофізичного здоров'я особистості містить такі розділи:

1. Показники психофізичного здоров'я особи (за оцінкою функціональних систем організму), до яких потрібно прагнути шляхом досягнення цієї мети.

2. Програма фізичного розвитку.

1. Зміст, засоби та методи рухової підготовки.

2. Методика загартовування.

3. Удосконалення прийомів психорегуляції свого стану.

4. Програма позбавлення від шкідливих звичок.

Реалізація власної програми дозволить учням відчути себе творцями свого здоров'я, тим самим сприяючи виробленню ціннісного ставлення до основного продукту програми - психофізичному здоров'ю.

Таке поетапне включення старшокласників у все більш і більш складні види пізнавальної та практичної фізкультурно-оздоровчої та практичної діяльності сприяє ефективному формуванню почуттів, волі, розуму і поведінки, необхідних для добровільної та усвідомленої реалізації кожною особистістю здорового стилю життя.

Всього в педагогічному експерименті брало участь 240 учнів-старшокласників, 120 з яких склали контрольну групу і 120 - експериментальну, що бере участь в преобразующе-формує діяльності.

До складу обох груп входили особи як чоловічої, так і жіночої статі в рівних пропорціях.

На третьому етапі (1999-2000 р.) була здійснена математична і статистична обробка даних, отриманих в ході другого етапу. Ці результати обговорювалися в Кінельов в 1999 р. (38), а також на Російській науково-практичній конференції в м. Самара в 2000 р. (35) та на Міжнародній науково-практичній конференції в м. Тольятті в 2000 р., на Міжнародній науково-практичній конференції в м. Санкт-Петербурзі в 2000 р. (37).

Для успішного досягнення мети роботи та вирішення поставлених завдань було сформовано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження. У виборі методів і визначення методології педагогічного дослідження ми керувалися розробками і рекомендаціями Ю.К. Бабанського (22) і В.В. Краєвського (108).

При формуванні комплексу методів ми грунтувалися на думці відомого теоретика фізичного виховання Б.А. Ашмаріна, що для отримання повної характеристики навчання і виховання педагогічні дослідження повинні використовувати медико-біологічні показники.

Врахували ми при виконанні та оформленні свого дослідження зауваження Н.А. Карпушко, М.А. Петрачева, С.В. Молчанова до написання дисертаційних робіт з фізичного виховання (98).

У нашій роботі були використані наступні методи дослідження: методи теоретичного узагальнення і аналізу; педагогічного спостереження; анкетування; педагогічного констатуючого і преобразующе-форми-ючого експерименту; психологічні методи - (колірний тест Люшера) та методика Спілбергера для визначення рівня тривожності особистості; соціологічні (методика Рокича-Ядова); медико-біологічні (експрес-скринінгова методика Апанасенко); математичні (кореляційно-графічний та статистичні методи).

Методика дослідження ціннісних орієнтації з метою з'ясування диспозиционной системи особистості В.А. Ядова була докладно описана в першій главі нашої роботи.

Для з'ясування ступеня сформованості вольової сфери старшокласників їм була запропонована анкета з 18 довільно розташованими вольовими якостями (Додаток 3). Респондентам пропонувалося розставити вольові якості в порядку, їх значущості в процесі формування здорового способу і стилю життя. Анкетування проводилося двічі - на початку і в кінці експерименту.

Експрес-скринінгова методика визначення рівня соматичного здоров'я Г.Л. Апанасенко (14) являє собою набір медико-біологічних тестів для визначення фізичного розвитку та функціонального стану основних систем організму. Показники тестових випробувань переводяться в бали. Відповідно до набраних балів всі випробувані розбиваються на 3 групи: перша - із сумою балів від 0 до 5, друга - із сумою балів від 6 до 9, а третина - із сумою балів від 10 до 13 (таблиця 2). Респонденти першої групи відносяться до осіб з низьким рівнем здоров'я, другої групи - до осіб із середнім рівнем здоров'я, третьої - до осіб з високим рівнем здоров'я.

Дана методика, широко використовувана в практиці, показала дуже високу ступінь достовірності у визначенні соматичного здоров'я як зараз, так і в перспективі, оскільки вона характеризує «резервні потужності» адаптаційних можливостей організму.

Методика визначення ставлення старшокласників до компонентів ЗСЖ описана в першій главі нашої роботи.

Для визначення рівня тривожності (занепокоєння) особистості нами була використана шкала самооцінки Г. Спілбергера (адаптована Ю. А. Ханіна) (240) (Додаток 8).

Таблиця 2 Експрес-скринінг соматичного здоров'я дітей і підлітків

(7-16 років)

Особиста тривожність - відносно стійка індивідуальна характеристика, яка дає уявлення про схильність людини до занепокоєння, про його схильність сприймати різні життєві ситуації як загрозливі й реагувати на них станом тривоги.

Шкала самооцінки містить 20 питань-суджень, з оцінкою кожного за чотирибальною системою. Рівень тривожності визначається за формулою:

+ 35, Т _л = Щ * - SN _np + 35,

де: Т _л - тривожність особистості;

₀ 6 - сумма баллов, набранных в обратных вопросах; EN ₀ 6 - сума балів, набраних у зворотних питаннях;

- сумма баллов, набранных в прямых вопросах. ZN _np - сума балів, набраних у прямих питаннях.

Особи, які набрали в сумі від 0 до 30 балів, відносяться до групи нізкотревожних; від 31 до 45 балів - до групи з нормальним рівнем тривожності, більше 45 балів - до групи високотревожних.

Для визначення психічного стану здоров'я нами був застосований 8-колірний тест Люшера. Тест Люшера дуже поширений в Європі, тому що дає максимум інформації про досліджуваного в мінімально короткий термін. За допомогою тесту Люшера ми визначили наявність стресів у старшокласників та їх кількість. Практика застосування тесту Люшера показала, що психологічні стреси виявляються в тесті Люшера задовго до того, як їх фізіологічні наслідки виявляють себе. Таким чином, тест служить як би сигнальною системою, попереджає про стресових захворюваннях на ранніх стадіях.

Тест складається з 8 кольорів: 4 основних і 4 допоміжних. У разі нормального протоколу тесту основні кольори повинні перебувати на початку ряду, в крайньому випадку - в межах п'яти місць. Якщо вони розташовані далі, це служить вказівкою на наявність стресу, який тим серйозніше, чим ближче до кінця ряду поміщений основний колір. Аналогічно допоміжні кольори повинні займати останні 4 місця, в крайньому випадку - п'ять. Присутність допоміжних квітів на перших трьох позиціях говорить про наявність стресу, тим більш сильного, чим ближче до початку ряду розташовується допоміжний колір.

За перебування основного кольору на 8 позиції нараховується 3 бали, на 7 позиції - 2 бали, на 6 позиції - 1 бал; відповідно, за перебування допоміжного кольору на 1 позиції нараховується 3 бали, на. 2 позиції - 2 бали, і на 3 позиції - 1 бал. Чим вище сума балів, тим небезпечніше стресова ситуація і, відповідно, вище ризик захворювання.

При обробці результатів анкетування застосовувалися математичні і статистичні методи. ;), среднее квадратичное отклонение (дисперсия, DXj ), показывающая степень отклонения показателей от срединной компоненты, коэффициент вариации ( Vj %), характеризующий ту же величину в процентах. Вираховувалася середня арифметична величина (X;), середнє квадратичне відхилення (дисперсія, DXj), що показує ступінь відхилення показників від серединної компоненти, коефіцієнт варіації (Vj%), що характеризує ту ж величину у відсотках.

Для з'ясування взаємозв'язку окремих показників була складена матриця парних коефіцієнтів кореляції Пірсона, в якій знак зірочки (*) говорить про наявність достовірної зв'язку (додатного або від'ємного), так як р <0,01, і знак подвійної зірочки (**) говорить про наявність сильного зв'язку, тому що р <0,001.

Позитивна достовірна зв'язок між двома показниками свідчить про те, що збільшення значущості одного призводить до збільшення значимості іншого і, навпаки, зменшення значимості першого показника приводити до зменшення значущості другого. Негативна достовірний зв'язок між двома показниками вказує на те, що при збільшенні значущості одного показника значимість іншого знижується і, навпаки, при зниженні значущості першого, значимість другий зростає.

На підставі виявлених кореляційних зв'язків між показниками за методом А. Вийханду були побудовані кореляційні графи для більшої наочності та з метою виявлення кореляційного ядра всередині досліджуваної системи.

*), а обратные (1/ Xi ), таким образом, на диаграмме более значимому показателю соответствует большая величина параллелепипеда. При побудові діаграм цінностей-цілей і вольових якостей, для більшої наочності по осі ординат відкладалися не прямі значення середнього арифметичного, (X *), а зворотні (1 / Xi), таким чином, на діаграмі більш значущого показнику відповідає велика величина паралелепіпеда.

При з'ясуванні ставлення старшокласників до компонентів здорового стилю життя обчислювалися середні арифметичні величини відношення по кожному компоненту _Х; А на початку експерименту, Х | В - в кінці експерименту (Додаток 6, таблиця 1) та інтегральна середня арифметична по всіх компонентах. ). Потім обчислювалася різниця між показниками відносини на початку і в кінці експерименту (dj). ), знак звездочки (*) показывает наличие достоверной разницы (р < 0,01), знак двойная звездочка (**) о наличии сильной достоверной разности (р < 0,001). Достовірність різниці визначалася за допомогою критерію Фішера (Fj), знак зірочки (*) показує наявність достовірної різниці (р <0,01), знак подвійна зірочка (**) про наявність сильної достовірної різниці (р <0,001).

2.3 Результативність дослідно-експериментальної роботи з формування ціннісного ставлення учнів до здоров'я в процесі фізичного виховання

Основна мета вітчизняної системи фізичного виховання - формування психофізичного здоров'я підростаючого покоління, виховання у нього потреби у здоровому способі та стиль життя (70, 136).

Проведені нами в 1992-2000 рр.. дослідження психофізичного стану учнів 1-11 класів загальноосвітніх шкіл м. Самари і Самарської області показали, що мета ця не досягнута.

Визначення рівня соматичного здоров'я за методикою Г.Л Апана-Сенк виявило тривожні тенденції в його динаміці і поточному стані (таблиця 3) (Додаток 7, рис. 1,2).

Таблиця 3 Кількісні показники соматичного здоров'я школярів

Аналіз стану соматичного здоров'я хлопчиків та юнаків показує, що в 1-3 класах його середній рівень знаходиться на позначці 6 балів, що відповідає нижній межі середнього рівня, потім в 5-7 класах він підвищується до 7 балів, що, мабуть, пояснюється адаптацією їх організму до умов шкільного життя, потім у 8-10 класах знову знижується до 6 балів і в 11 класі опускається до 5 балів, що відповідає низькому рівню соматичного здоров'я, що позначає стан передхвороби.

Зниження рівня соматичного здоров'я в старших класах свідчить, мабуть, про збільшену навчальному навантаженні на старшокласників, внаслідок чого значно знижується їх рухова активність, що, безсумнівно, негативно позначається на стані їх здоров'я (25, 28).

Аналіз стану соматичного здоров'я дівчаток і дівчат виявляє аналогічну динаміку, що відрізняється лише тим, що організм дівчаток швидше адаптується до умов шкільного життя (вже до другого класу) і загальний рівень соматичного здоров'я трохи вище (у 2, 3, 6, 11 класах на 1 бал ), хоча також має тенденцію до зниження до закінчення школи, мабуть, з тих же причин, що і у хлопців.

Таким чином, доводиться констатувати, що існуюче фізичне виховання в школі не забезпечує належного рівня соматичного здоров'я учнів (9-11 балів) і не здатне впливати на позитивну його динаміку. Бесіди з учителями та аналіз навчального процесу показали, що існуюча орієнтація фізичного виховання на пріоритет нормативного підходу в оцінці його ефективності не сприяє формуванню у школярів потреби в ЗСЖ і не надає належного впливу на стан їх здоров'я.

До теперішнього часу у фізичному вихованні школярів склалося протиріччя між розумінням необхідності його вдосконалення в напрямку надання йому особистісно-мотиваційної орієнтації на досягнення психофізичного здоров'я та формування основ здорового способу життя і відсутністю або недостатньо розробленою технологією реалізації цього процесу.

Дослідження ціннісної орієнтації старшокласників показало, що у багатьох з них здоров'я не стало ще однією з головних цінностей у житті. Аналіз ставлення старшокласників до здоров'я, проведений нами у першому розділі нашої роботи, виявив, що більше 75% учнів не дотримуються здорового стилю життя (Додаток 6, рис.2).

Перераховані обставини послужили причиною проведення нами педагогічного експерименту з формування ціннісного ставлення до здоров'я у старшокласників у процесі фізичного виховання. Після закінчення дворічного преобразующе-формуючого педагогічного експерименту було проведено повторне дослідження ціннісних орієнтації і ставлення старшокласників до компонентів ЗСЖ, а також дослідження ставлення їх до системи вольових якостей, необхідних для формування ціннісного ставлення до здоров'я. Основним критерієм успішності педагогічного експерименту з'явилися показники психофізичного стану старшокласників на початку і в кінці дослідження.

Дослідження ціннісних орієнтації старшокласників в кінці експерименту виявило абсолютно домінуюче становище цінності «здоров'я» в ієрархії цінностей-цілей (Таблиця 4, рис.9).

Таблиця Основні характеристики показників (цінності - цілі) на початку експерименту.

- среднее значение i показателя де: Xi - середнє значення i показника

- среднее квадратическое отклонение i показателя Dxi - середнє квадратичне відхилення i показника

- коэффициент вариации i показателя Vi - коефіцієнт варіації i показника

Головним результатом експерименту в галузі формування ціннісних орієнтації з'явився той факт, що «здоров'я» як цінність у всіх без винятку респондентів увійшло в ієрархічне ядро їх індивідуальної структури ціннісних орієнтації. На це вказує зниження коефіцієнта варіації з 89% до 60%. Нагадаємо, що на початку експерименту у досить великої кількості старшокласників «здоров'я» не входило в їх ієрархічне ядро цінностей. У другій групі цінностей-цілей знаходяться такі цінності, як: «щасливе сімейне життя», «любов», «наявність вірних друзів». У третю групу цінностей-цілей, що також входять в ієрархічне ядро цінностей особистості, увійшли: «цікава робота», «активна діяльне життя», «матеріально-забезпечене життя» і «загальна хороша обстановка в країні». У четверту групу цінностей, що характеризується нейтральним ставленням до них особи, увійшли: «здоровий глузд», «суспільне визнання», «пізнання», рівність »,« самостійність »,« свобода »,« творчість »,« впевненість ». У п'яту групу увійшли цінності: «краса природи і мистецтва» і «задоволення».

На підставі отриманих результатів дослідження ціннісних орієнтації особистості старших школярів намалюємо середньостатистичний ціннісно-орієнтаційний портрет старшокласника: «Головне в житті-це щасливе сімейне життя з коханою людиною в оточенні вірних друзів, в поєднанні з цікавою роботою, яка, поряд з моральним задоволенням, приносить матеріал достаток і відчуття активного діяльного життя. Але все це можливо тільки за наявності хорошого здоров'я, а тому основна увага в житті необхідно приділяти його збереження та зміцнення. Здоровий глузд, пізнання, творчість, упевненість у собі для кого-то, може бути, є головними в житті, але для мене це лише засоби для досягнення перерахованих вище цінностей. Не вважаю для себе суттєво важливим суспільне визнання, свободу, самостійність. Не розумію тих, хто все життя проводить в задоволеннях і і милування природою ».

Порівнюючи цей портрет старшокласника з тим, що був до експерименту, не можна не помітити значно більш гармонійну структуру особистісних ціннісних орієнтації. Зросло значення соціальних цінностей для старшокласників, що свідчить про більш зрілому світогляді. Збереглася, правда, недооцінка таких важливих для людини утворень, як свобода, рівність можливостей для всіх, але це властиво ранньої юності.

Тепер розглянемо, які зв'язки утворилися між цінностями-цілями в структурі ціннісних орієнтації особистості старшокласника. Для цього скористаємося кореляційним графом (Мал. 106). На малюнку видно, що кореляційне ядро сформувалося навколо цінності «активна діяльне життя», що займає в структурі ціннісних орієнтації 7 позицію. До експерименту аналогічне ядро було утворено навколо цінності «задоволення», що займає 15 місце в ієрархії. Так само, як на початку експерименту, в кореляційне ядро входять п'ять цінностей-цілей. Найбільша достовірна позитивна кореляційна зв'язок утворився між цінностями «пізнання» і «творчість» (г = 0,355, р <0,001). На нашу думку, це стало результатом активної творчої, ціннісно-орієнтованої, пізнавальної діяльності, в яку були залучені старшокласники в ході формування у них ціннісного ставлення до свого здоров'я.

Також наявна достовірна позитивна зв'язок між цінностями «активна діяльне життя» і «пізнанням» (г = 0,235, р <0,01); «активна діяльне життя» і «цікава робота» (р = 0,226, р <0,01).

Звернемося тепер до аналізу зв'язків цінності «здоров'я». Як і на початку експерименту, позитивних, зв'язків з іншими цінностями не утворилися. Однак за допомогою цілеспрямованої педагогічної діяльності з формування ціннісного ставлення до здоров'я вдалося зруйнувати неправильне уявлення старшокласників про те, що нібито дотримання норм здорового стилю життя призведе до обмеження свободи і самостійності дій. Наявні негативні зв'язку між цими цінностями «розчинилися» (мал.). Щоправда, залишилася достовірна негативний зв'язок між цінностями «здоров'я» і «щасливе сімейне життя» (г = 0,267, р <0,01). Старшокласники завзято продовжують вважати, що турбота про власне здоров'я не буде сприяти щасливого сімейного життя, і цей стереотип нам не вдалося зруйнувати. Мабуть, сімейне щастя в їхньому уявленні пов'язано з необхідністю поступитися власними цінностями та інтересами заради цінностей та інтересів своїх близьких.

Таким чином, можна вважати, що ті завдання, які ми ставили у першому розділі нашої роботи, після аналізу ціннісних орієнтації старшокласників практично виконані. У результаті педагогічного експерименту вдалося домогтися включення цінності «здоров'я» у ієрархічне ядро ціннісних орієнтації усіма старшокласниками; в ході формування ціннісного ставлення до здоров'я відбулася гармонізація всієї системи цінностей-цілей старшокласників, що свідчить про позитивний вплив формування світогляду ЗСЖ на загальний світогляд особистості старших школярів; в процесі творчої пізнавальної діяльності по становленню і вдосконаленню свого здоров'я у школярів руйнувалися багато помилкові стереотипи й уявлення про здоровий спосіб та стиль життя.

Шляхи достовірної кореляції: - рівень значимості менш 0.01 = рівень значимості менш 0.001 (-) негативний взаємозв'язок.

Далі, враховуючи найважливіше значення сформованості вольової сфери для ефективного здійснення будь-якої діяльності (133, с.565), ми провели дослідження ставлення старшокласників до вольовим якостям, необхідним для формування здоров'я і ЗСЖ. Для цього старшокласникам була запропонована анкета з перерахуванням до неї в довільному порядку вольових якостей, які слід було розставити в порядку їх значущості для формування здорового способу і стилю життя (Додаток 3).

Ранжування вольових якостей на початку експерименту розставило їх у наступному порядку: 1 - цілеспрямованість; 2 - активність; 3 - наполегливість, 4 - терплячість; 5 - впевненість; 6 - організованість; 7 - відповідальність; 8 - працездатність; 9 - сумлінність; 10 - рішучість; 11 - життєрадісність; 12 - самостійність, 13 - свідомість; 14-самовладання; 15 - оптимістичність; 16 - ініціативність, 17 - надійність; 18 - допитливість (Додаток 4, таблиця 1). Графічне дослідження зв'язків між якостями виявили наявність двох межкорреляціонних ланцюжків, кожна з яких складається з трьох вольових якостей (Мал. 12а). У центрі першої ланцюжка - вольова якість «життєрадісність», у центрі другий - «самовладання». Як бачимо, обидва вольових якості знаходяться в другому десятку ієрархії. Це свідчить про несформованість ставлення старшокласників до вольових якостей на початку експерименту. У першій ланцюжку «життєрадісність» пов'язана сильною кореляційним зв'язком з «оптимістичністю» (г = 0,321, р <0,001), що зрозуміло, так як обидва вольових якості близькі за свого прояву; і з «допитливістю» (г = 0,363, р <0,001 ), що важко пояснити, але, мабуть, у свідомості старших школярів ці поняття близькі за змістом. У другій ланцюжку «самовладання» пов'язане сильної кореляційної зв'язком з «рішучістю» (г = 0,320, р <0,001), що також зрозуміло, тому що обидві якості близькі за своїм включенню в діяльність: спочатку необхідно проявити рішучість, потім самовладання. Менш значущою, але статистично достовірна зв'язок між «самовладанням» і «терплячістю» (г = 0,275, р <0,01). У поданні старшокласників ці два вольових якості близькі за значенням.

Шляхи достовірної кореляції: - рівень значимості менш 0.01 = рівень значимості менш 0.001

Ранжування вольових якостей в кінці експерименту розставило їх у такому порядку: 1 - цілеспрямованість; 2 - активність; 3 - наполегливість, 4 - відповідальність; 5 - життєрадісність; 6 - впевненість; 7 - працездатність; 8 - організованість; 9 - свідомість; 10 - надійність; 11-рішучість; 12 - сумлінність, 13 - самовладання; 14 - терплячість; 15 - самостійність; 16 - оптимістичність, 17 - ініціативність; 18 - допитливість (Додаток 4, таблиця 2).

Як бачимо, на перших трьох місцях знаходяться ті ж вольові якості, що й на початку експерименту, але «вага» їх значно виріс, а саме головне вони увійшли до числа основних вольових якостей у переважної більшості старшокласників, про що свідчить зменшення величин середнього квадратичного відхилення і коефіцієнта варіації (Додаток 4, таблиця 2). Тепер для з'ясування взаємозв'язків між якостями звернемося до кореляційному графу, складеним на підставі показників матриці парних коефіцієнтів кореляції Пірсона (Додаток 4, таблиця 4).

На малюнку 126 чітко проглядається потужне кореляційне ядро з 7 вольових якостей, що утворилося навколо домінуючого вольового якості - «цілеспрямованість». Це незаперечно свідчить про сформований ™ усвідомленого ставлення старшокласників до діяльності щодо становлення та вдосконалення свого здоров'я, розуміння ними, за допомогою яких вольових якостей вони можуть ефективно здійснювати свою діяльність і досягти її мети.

Найбільш сильні кореляційні зв'язки в ядрі «цілеспрямованість» має з "організованістю» (г = 0,433, р <0,001), «свідомістю» (г = 0,339, р <0,001), «наполегливістю» (г = 0,318, р <0,001); менш сильні, але вірогідні - з «ініціативністю» (г = 0,229, р <0,001), «допитливістю» (г = 0,219, р <0,001) і через «ініціативність» вона пов'язана з «активністю» (г = 0,312, р < 0,001).

Як бачимо, це якраз той блок вольових якостей, який здатний забезпечити ефективний початок (включення в діяльність), надійне вольове регулювання в процесі здійснення діяльності і успішне її завершення.

Вивчення констатуючих даних дослідження ціннісних орієнтації і ставлення до вольовим якостям у старшокласників контрольної групи не виявив суттєвої різниці в показниках 10 - і 11-класників.

Досліджуючи ставлення учнів старших класів до компонентів здорового стилю життя ми відзначили в першому розділі нашої роботи, що ставлення це носить пасивний, недеятельной характер. Визнаючи на словах необхідність дотримання умов ЗСЖ, систематично дотримується його всього 23% старших школярів. У зв'язку з цим ми намітили ряд завдань, вирішення яких необхідно домагатися в ході педагогічного експерименту з формування ціннісного ставлення до здоров'я (вони сформульовані в першому розділі нашого дослідження).

Аналізуючи результати, отримані при дослідженні поведінкового компонента ставлення старшокласників до свого здоров'я в кінці експерименту, зазначимо таке:

1. Значне зростання показників ставлення до всіх без винятку компонентів ЗСЖ.

2. Різниця між показниками відношення до компонентів експерименту і на його початку статистично достовірна по відношенню до всіх 12 компонентів, а також інтегративного показника відносини. = 101,28, р < 0,001). Найбільший приріст у балах отримав визначальний компонент ЗСЖ - рухова активність (F = 101,28, р <0,001). = 5,8, р < 0,05), но значение р < 0,05 для педагогических исследований считается вполне достоверным. Найменший приріст у балах зафіксований у компоненту-«гігієнічні процедури» (F = 5,8, р <0,05), але значення р <0,05 для педагогічних досліджень вважається цілком вірогідним. В інших компонентах приріст склав величини, відповідні вищого рівня достовірності р <0,001.

3. Найбільшу інертність при формуванні поведінкового відносини показали ті компоненти ЗСЖ, які пов'язані зі звичками особистості, формування яких повинно проводитися в більш ранньому віці («гігієнічні процедури» і «загартовування»).

4. Практично вдалося домогтися 100% результату у відмові від систематичного вживання алкоголю, нікотину, наркотиків, тільки 2 людини із 120 продовжували систематично курити.

5. Значний приріст показників ставлення до таких компонентів ЗСЖ, як «використання методів самоконтролю і контролю за станом свого здоров'я» і «використання психорегуляції», свідчать про ефективне формуванні когнітивного компонента ціннісного ставлення (Додаток 6, таблиця 1) (Рис.13).

Таким чином, можна констатувати, що в ході педагогічного експерименту нам вдалося вирішити завдання, поставлені після вивчення ставлення старшокласників до компонентів ЗСЖ на початку експерименту: досягти практично 100%) відмови від шкідливих звичок; залучити якомога більшу учнів до систематичних занять фізичними вправами; значно підвищити інтелектуальний потенціал старших школярів у галузі знань про ЗСЖ.

Розглядаючи ступінь відношення старшокласників до компонентів ЗСЖ (Додаток 6, рис.3), відзначимо, що кількість систематично виконують компоненти ЗСЖ збільшилася до кінця експерименту до 38% (на 15%), ще 28% виконують їх майже завжди, таким чином, можна сказати , що 66% старших школярів (2 / 3) долучилися до ЗСЖ.

Вивчення показників констатуючих досліджень ставлення старшокласників до компонентів ЗСЖ контрольної групи не виявило достовірної різниці у зміні показників у десятикласників та одинадцятикласників. Більше того, до закінчення школи зменшилася кількість учнів, систематично виконують умови ЖСЗ, що, мабуть, пов'язано з більшою їх навчальної завантаженістю перед іспитами.

Виходячи з вищевикладеного, ми вважаємо, що в результаті педагогічного експерименту у більшої частини старшокласників сформувалося ціннісне ставлення до свого здоров'я. Це доводиться сформованістю всіх чотирьох компонентів ціннісного ставлення.

На сформованість когнітивного компонента вказує значне збільшення показників ставлення до компонентів ЗСЖ, що вимагає грунтовної теоретичної підготовки, про сформованість емоційного компонента можна судити на підставі даних вивчення ціннісних орієнтації старшокласників, що показують, що у всіх у них в результаті педагогічного експерименту «здоров'я» увійшло в ієрархічне ядро цінностей-цілей життєдіяльності.

Про сформованості вольового і поведінкового компонента можна судити на підставі значного зростання показників ставлення до всіх факторів ЗСЖ у ході педагогічного експерименту.

Незважаючи на дані висновки, ми вважаємо, що головним критерієм дієвості запропонованої концепції фізичного виховання повинні служити показники психофізичного стану старшокласників в кінці педагогічного експерименту.

Дослідження соматичного здоров'я старшокласників контрольної та експериментальної груп представлені в таблиці 5 та на рис. 14.

ЕЗ На початку експерименту Про Після експерименту

Рис.14. Показники експрес-скринінгу соматичного здоров'я старшокласників на початку

Таблиця 5